Читати книгу - "Гола економіка. Викриття нудної науки"

У цій книзі я можу обіцяти лише одне: тут не буде жодних графіків, жодних діаграм і жодних рівнянь. Ці інструменти мають своє місце в економічній науці. Справді, математика може показати простий, навіть елегантний шлях представлення світу, на зразок того, щоб сказати людині, що температура назовні 72 F (22 °С), замість того, щоб пояснити, наскільки це відчувається як холод чи спека. Але у своїй основі найважливіші ідеї в економічній науці інтуїтивні. Їхня сила зумовлена привнесенням логіки й відстороненості при вирішенні щоденних проблем. Розгляньмо розумову вправу, запропоновану Ґленном Лурі, економістом-теоретиком Бостонського університету. Уявімо собі, що десять кандидатів претендують на одну-єдину посаду. Дев’ять кандидатів — білі, один — чорношкірий. Компанія, що наймає, дотримується політики позитивної дискримінації, згідно з якою, якщо представники меншин і не-меншин мають однакові здібності й характеристики, найняти потрібно представника меншини. Тепер припустімо, що найкращими є два кандидати — один білий, інший чорношкірий. Згідно з політикою, компанія наймає чорношкірого. Лурі (сам чорношкірий) робить таке обережне, але просте зауваження: з дев’яти білих кандидатів лише один постраждав від позитивної дискримінації, інші восьмеро в будь-якому разі не отримали б роботу. Однак усі дев’ятеро білих кандидатів ідуть геть розлючені, відчуваючи, що вони були піддані дискримінації. Лурі не обов’язково є противником політики позитивної дискримінації. Він просто вносить у дискусію певний нюанс, який зазвичай не згадують. Позитивна дискримінація може зашкодити самим міжрасовим стосункам, які мали би покращуватися.

Або розгляньмо періодичну кампанію за закон про те, що страхові компанії мають відшкодовувати дві ночі в лікарні породіллям замість однієї. Президент Білл Клінтон вважав це питання достатньо важливим, щоб пообіцяти у своєму зверненні «Про становище в країні» 1998 року покласти край «короткотерміновому обслуговуванню». Однак затрати на виконання цього плану мають бути оприлюднені. Додаткова ніч у лікарні в більшості випадків не є необхідною, а вона багато коштує, і саме тому молоді батьки не платять самі за неї, а страхові компанії тим більше не хочуть за це платити. Якщо страхові компанії будуть змушені надавати ці вигоди (чи будь-які інші вигоди, встановлені законом), то покриватимуть додаткові витрати підвищенням страхових премій. А коли страхові премії зростають, частина людей із низькими доходами взагалі не можуть купувати собі страховку. Тож реальним питанням політики є: чи хочемо ми прийняти закон, що принесе багатьом жінкам більше комфорту, якщо це означатиме, що значно менша кількість чоловіків і жінок втратять відшкодування базової медичної допомоги?

Міркування, що лежить в основі цього начебто вузького питання, отримало широкий резонанс при обговоренні реформи охорони здоров’я в Америці. Чим щедріша буде система охорони здоров’я на гарантовані послуги, тим більше вона коштуватиме. Це справедливо в будь-якому разі, незалежно від того, чи нею керує уряд, чи хтось інший. Фактично найважливіше питання, пов’язане з реформою охорони здоров’я, часто отримує надто слабку увагу: враховуючи поширення неймовірно дорогих медичних технологій, частина яких дають чудові результати, інша частина — ні, — як можна створити систему, що казатиме «так» процедурам, які виправдовують витрати на них, і «ні» — тим, що не виправдовують?

Може, економічна наука — це велика реклама Республіканської партії? Не зовсім. Навіть Мілтон Фрідман, Нобелівський лауреат з економіки й найвідвертіший прихильник вільного ринку, погодився б, що ринки без обмежень можуть привести до справді некорект­них результатів. Візьмімо американську пристрасть до автомобілів. Проблема не в тому, що ми любимо автомобілі, а в тому, що ми не повинні платити повну ціну за право ними керувати. Так, ми купуємо автомобіль, а потім платимо за ремонт і обслуговування, страховку та пальне. Однак ми не повинні платити за деякі інші витрати на нашу їзду: вихлопні гази, які ми лишаємо за собою, затори, які ми створюємо, сміття на громадських дорогах, небезпеку, на яку ми наражаємо водіїв менших авто. Це подібне до певної міри на ніч у місті з татковою кредитною карткою — ми робимо багато таких речей, які не робили б, якби мусили сплачувати весь рахунок. Ми керуємо величезними автомобілями, уникаємо громадського транспорту, рушаємо до віддалених передмість і долаємо великі відстані. Індивіди не отримують рахунка за таку поведінку, а от суспільство за це платить — у формі забруднення повітря, глобального потепління й хао­су в містах. Найкращим способом упоратися з цією проблемою, що постійно посилюється, є не та дурня, яку зазвичай мелють прихильники необмеженої свободи. Це вищі податки на пальне й автомобілі. Лише з такими заходами, які ми обговоримо в розділі 3, вартість гонитви за колесами малого легковика чи одоробла-позашляховика буде відображати реальні суспільні затрати на це задоволення. Подібним чином більші субсидії на громадський транспорт адекватно винаго­роджуватимуть тих подорожніх, які приєднаються до решти людей замість усамітнення в своєму авто.

Водночас економісти дослідили одне з найсуттєвіших питань у су­спільній сфері — таке, як дискримінація. Чи дискримінація жінок була історично притаманна світовим симфонічним оркестрам? Гарвардський економіст Клодіа Ґолдін й економіст із Принстона Сесилія Роуз запропонували новий спосіб дослідження цього питання. У 1950-х роках американські оркестри почали застосовувати «сліпе» аудіювання, коли член оркестру — початківець — мав грати за сценою. Судді не знали його/її ідентичності та статі. Чи краще грали жінки за такої сліпої системи порівняно з тим, коли судді знали їхню стать? Так, безперечно. Як тільки аудіювання стало анонімним, імовірність відбору жінок підвищилася приблизно на 50 %[7].

Економічна наука дає нам потужний і не обов’язково складний набір аналітичних інструментів, які можна використовувати, щоб озирнутися навколо й зрозуміти світ, а також зазирнути в майбутнє — які можна очікувати впливи від значних змін публічної політики. Економіка — як гравітація: проігноруйте її — й отримаєте неприємні несподіванки.

Крах інвестиційного банку Lehman Brothers, який заявив про своє банкрутство 15 вересня 2008 року, був викликаний «фінансовою кризою», що заслуговує на часто висловлювану характеристику як найгірший економічний спад з часів Великої Депресії. Як це сталося? Як численні споживачі, які мали б раціонально підходити до власного добробуту, виявилися притиснуті «мильною булькою» доступного житла? Хто були ті всі ідіоти, які позичали їм ті всі гроші? Чому Волл-стрит створив такі речі, як «CDO»[8] та кредитно-дефолтні свопи