Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу 📚 - Українською

Читати книгу - "Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу"

187
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу" автора Девід Саттер. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 135
Перейти на сторінку:
пастку, але саме це й розвіяло мої побоювання. Підсадити жінок до купе нічного потяга — надто відвертий метод. Якщо метою КДБ була пастка, він мав би вигадати щось не таке примітивне. Надто неймовірною здавалася думка, що мої нові друзі сіли до мого купе з єдиним наміром — скомпрометувати мене.

Коли ми повернулися до купе, обидві дівчини були вже в нічному вбранні. Маша сиділа на верхній полиці, її груди та хрестик виднілися у викоті сорочки. Чорнява лежала на боці на нижній полиці, поклавши голову на подушку й натягнувши на плечі ковдру. Ми почали роздягатись, і тренер вимкнув у купе верхнє світло, залишивши лише слабкі нічники над кожною полицею. Я заліз нагору, тренер розташувався на нижній полиці й вимкнув нічники, тож купе занурилося в повну темряву аж до самого ранку, коли через вікно просочилися перші промені сонця, знаменуючи початок нового дня.

Вночі я був збентежений дивним сном, який, прокинувшись, не міг пригадати цілком. Мені наснився якийсь розпливчастий образ чорнявої дівчини, що рухалася в купе, немовби готуючись до виходу. Це засмутило мене навіть уві сні, бо я збирався запропонувати їй себе замість боксера, тож менше за все хотів, щоби вона зникла. Було ще щось, що мене бентежило. Тільки-но розплющивши очі, я згадав про свою валізу, де лежали мої нотатки та повний набір імен і адрес, в тому числі тих естонських дисидентів, з якими я мав зустрітися в Таллінні.

Я натягнув штани, застебнув сорочку й зліз із верхньої полиці. Поля й ліси Естонії за вікном у вранішньому світлі здавалися синіми. Тренер — неголений і трохи ошелешений — вже одягнувся й сидів навпроти мене. Дівчата ще спали на своїх полицях. Ми з тренером перекинулися жартами, і я поліз по свою валізу, щоби дістати якийсь свіжий одяг. І тут виявилося, що валізи немає.

У мене на лобі почав краплями виступати піт. І все ж таки я не наважувався остаточно повірити в те, що мою валізу вкрали. Якби КДБ були потрібні мої нотатки, він мав уже принаймні дві нагоди їх украсти — наприклад тоді, коли я залишив їх у своєму номері без нагляду. Водночас я констатував, що всі мої попутники досі залишалися в купе. Я спокійно сказав тренерові, що в мене зникла валіза, й він став допомагати мені шукати її на багажній полиці, під протилежною полицею та під пальтами.

Раптом тренер став шарити по кишенях свого піджака. «Хвилинку, — сказав він, — годинник пропав!»

Він подивився на нижню полицю, де обличчям до стінки, згорнувшись калачиком, спала чорнявка, й нас обох охопила підозра. Тренер відкинув ковдру — під нею виявилися ще ковдри, професійно скручені й покладені так, щоб нагадувати фігуру людини, що спить.

Я розбудив Машу Іванову й спитав, що їй відомо про чорнявку. Вона відповіла, що ввечері побачила її вперше в житті. Я пошукав у купе, чи не залишила чогось чорнявка, а потім покликав провідницю і спитав, чи не бачила вона, щоб хто-небудь сходив із потяга посеред ночі. Я пояснив, що в мене зникла валіза, а у тренера — годинник. Провідниця пообіцяла попередити міліцію, щоб на кожній станції, де зупинявся потяг, перевірили, чи не помітив хтось молоду жінку, що вийшла з потяга з іноземною валізою.

Потяг прибув на талліннський вокзал о 8:30, і тут мене не зустрічав ніхто з АПН, натомість нас зустрічала міліція. Ми всі троє і провідниця пішли разом із міліціянтами до їхнього відділку на вокзалі, щоби повідомити їм подробиці крадіжки. Міліція одразу ж дала зрозуміти, що ставиться до цієї справи з усією серйозністю. Міліціянти наполягли, щоби ми написали детальні заяви з описом того, що сталося вночі, й наголосили, що будь-яка недомовка ускладнить розслідування. Тренер із Машею написали свої пояснення, де нічого не згадувалося про інтим, але решта фактів була викладена точно, й міліціянти не висунули до їхніх заяв жодних претензій. Потім Маші довелося допомогти мені зі складенням моєї заяви, оскільки письмовою російською я володів не дуже добре. Запис моїх свідчень тривав доволі довго, бо я, відчуваючи огиду до самого себе й дедалі більшу байдужість до всієї цієї метушні, дав повний опис чорнявої дівчини, з якого було легко здогадатися, що вона була дуже привабливою. Читаючи мою заяву, черговий офіцер глибокодумно зауважив: «Двоє чоловіків і двоє жінок в одному купе?» — і промовисто замовк.

Тепер треба було якось розв’язувати проблему, яку я сам собі створив. Мої записи, зроблені в Литві, зникли. Тому я мав принаймні знайти естонських дисидентів, про яких довідався від Йокубінаса й Цалітіса. Їхні імена та адреси залишилися в моїй валізі, але ж я записав їх ще й на папірці, який поклав до свого гаманця.

Вийшовши з відділку міліції, ми стали в чергу на стоянці таксі. Був холодний, туманний ранок, і талліннський Вишгород з його середньовічними мурами та шпилями був оповитий імлою. Було щось шляхетне в цих стародавніх мурах, у цих оборонних спорудах маленького народу. Водночас у мені стала зростати впевненість, що саме тут, в Естонії, вирішуватиметься доля моєї подорожі до Прибалтики.

Біля черги загальмував міліцейський «газик», і міліціянт запропонував підвезти нас. Ми з Машею сіли на заднє сидіння, а тренер — попереду. Мене довезли до готелю «Виру», й коли я виходив із автівки, Маша дала мені свою адресу. Ми домовилися зустрітися з нею та тренером о 16:30 у вестибюлі готелю.

Я ввійшов до готелю й став у чергу до стійки реєстрації. Чекаючи, я згодом помітив якогось надзвичайно низенького чоловіка в хутряній шапці й довгому пальті, який намагався привернути мою увагу. Зрештою він підійшов до мене, відкашлявся, сказав: «Кого я бачу!» — й потис мені руку, залишивши в ній клаптик паперу, складений кілька разів. Потім різко розвернувся й швидко вийшов із вестибюля на вулицю.

Коли в моїй руці опинився цей папірець, в мені ніби щось змінилося. Я вперше відчув себе водночас глядачем якоїсь вистави та її мимовільним учасником. І проти власної волі став чекати на наступний акт.

Зареєструвавшись, я піднявся ліфтом на свій поверх. У номері я розгорнув папірець. Там містилося написане незграбною рукою прохання зателефонувати з автомата на вказаний талліннський номер. Я спустився вниз, до одного з платних телефонів-автоматів, і набрав номер. Я заздалегідь вирішив, що якщо відповість росіянин, то це КДБ. Якщо ж естонець, то це можуть бути естонські дисиденти.

Відповів естонець. Російською мовою із сильним акцентом він попросив мене рівно о

1 ... 3 4 5 ... 135
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу"