Читати книгу - "Богдан Хмельницький"

Перші контакти з козацтвом (кінець 1610-х — 1620-ті рр.)

Після закінчення навчання випускник Львівської колегії повернувся назад у Чигирин. Не знаємо нічого про те, коли Богдан повернувся до батька і як тривало його подальше життя. Можна тільки припустити, що він, як молода людина, допомагав батькові по господарству та під його керівництвом навчався військової справи. Чигирин лежав на самому краю «диких піль», безлюдних степів, куди татарська орда часто чинила спустошливі набіги. Усе тамтешнє населення було озброєне й брало участь в обороні країни.

Час повернення Богдана додому припав також на розпал козацько-селянських повстань та розквіт епохи морських походів козаків під проводом Петра Сагайдачного. Це була доба масового покозачення, і юний Хмель не залишався осторонь подій.

Сагайдачний не раз бував у Чигирині, знав і поважав Михайла Хмельницького, можливо, контактував і з Богданом. Існує непідтверджене припущення, що в похід на Москву 1618 р. Сагайдачний взяв із собою 23-річного Хмеля. Хлопець виявив себе в цьому поході сміливим і вправним воїном, ба навіть врятував на полі бою королевича Володислава, майбутнього польського короля Владислава IV Вазу. Із того часу між ними встановились дружні взаємини.

У 1619 р. польський уряд спільно з молдавським господарем Граціані розпочав війну проти турецько-татарських військ. Коронний гетьман Станіслав Жолкевський розпочав збирати військо для походу в районі Могилева-Подільського. Йому не вдалося заручитися підтримкою козаків, і був відданий наказ Михайлу Хмельницькому на чолі своєї кінної сотні взяти участь у поході. Із собою чигиринський сотник узяв Богдана, який уперше зміг зблизька познайомитися з похідним життям польських жовнірів.

Двадцять другого серпня 1620 р. польське військо вирушило в похід на столицю Молдови — м. Ясси. Разом із польською кіннотою Богдан зробив успішний рейд. Уранці 8 вересня розпочалася запекла битва, у якій сторони були нарівні. Під час бою наступного дня молдавський господар зрадив польських союзників, перейшов на бік супротивника, внаслідок чого польське військо зазнало поразки. Цілком можливо, що в цей день загинув і Михайло Хмельницький. Згодом, як згадував Богдан, «батько голову свою поклав на Цецорі». Невдача викликала панічні настрої в польському таборі. Підпал наметів і возів, поширення чутки про втечу гетьманів зірвали організовану переправу через Прут. Мало хто залишився живим, а ті, кому пощастило, потрапили до татарського полону. Серед них був і Богдан Хмельницький.

За повідомленням турецького літописця Наїма Челебі, він перебував у неволі в одного зі старшин султанського флоту (цей старшина проживав у кварталі Касим-паші). Як згадував потім Богдан, він терпів «два роки суворого ув’язнення». Перебуваючи в столиці, Хмельницький мав змогу познайомитися з побутом турків і військовими силами Туреччини. Тут він завів деякі особисті знайомства, котрі потім вміло використовував у переговорах з Портою. Згодом один із султанських радників, Бектеш-ага, підтримував тісний зв’язок із Хмельницьким.

Після двох років полону Богдан повернувся додому. За однією версією, Богдана з неволі викупила мати, за іншою — запорожці обміняли його на турецьких бранців, «вдячно згадуючи батька». При цьому існує й третя версія, яку чомусь не беруть до уваги. Богдана міг викупити чи обміняти Ян Данилович, у якого служив його батько. Адже саме в Олеському замку, власності Яна, бранцем був знатний турок Абдрахман. Не розглядають цю версію, мабуть, тому, що в історичних дослідженнях щодо Яна Даниловича трапилась помилка: начебто він прагнув викупити за 500 червоних золотих або обміняти Михайла Хмельницького. Але ж той, як згадував Богдан, в полоні не був, до нього просто не дожив, загинувши в битві.

Повернувшись до рідної домівки, Богдан зай­мався господарством, а також почав військову службу як реєстровий козак Чигиринського полку. Будучи сином загиблого в бою чигиринського підстарости, Хмель міг обійняти якусь із посад в адміністрації Чигиринського староства. Але вирішив за краще козакувати.

Про початки цієї служби мало відомо. Є інформація, що Хмельницький деякий час перебував на Запоріжжі й доволі швидко від простого козака вислужився до сотника чи отамана.

Того часу Богдан не міг не відчути наростання невдоволення козацьких мас політикою панівних кіл Речі Посполитої, намаганням магнатів і шляхти звести нанівець козацькі права та вільності. Не міг він також не помітити зростання самоусвідомлення козацтвом своїх сил, своєї ролі в житті Польщі. Уже в 1613 р. на засіданні польського сейму мовилось, що козаки «не визнають нашої влади… обравши своїх старших і суддів». Польська влада постійно затримувала їм платню за успішні військові походи, обмежувала розширення реєстру, не хотіла давати шляхетство особам давніх боярських родів, що стали козаками. Козацтво також послідовно й рішуче стало на захист православної віри. Причина була в тому, що після Люблінської унії 1569 р. та Берестейського собору 1596 р., утворення греко-католицької церкви, відбувалось примусове окатоличення, відбирання земель і зневаження давніх прав православних священиків та їхніх парафіян з боку поляків римо-католиків.

Разом з тим всі іноземні спостерігачі відзначали тодішнє дуже важке життя селян під владою шляхти, найбільших земельних власників, які були багатшими за короля та церкву. Знаний картограф Гійом де Боплан писав: «Селяни опиняються в гіршому становищі, ніж каторжани на галері». Тому найсміливіші, найвитриваліші втікали в степові райони, тодішнє Дике Поле, і там формували своє господарство. Не в кращому становищі були й міщани, часто-густо зв’язані боргами з євреями, що розповсюджували по всіх українських воєводствах Речі Посполитої свою лихварську діяльність. Накопичувалась глибока соціальна напруга, яка рано чи пізно мала розрядитись.

У літописах XVII—XVIII ст.ст. є дані, нібито Богдан 1621 р. ходив на море з 10 тисячами війська й захопив кілька турецьких кораблів (хоч він був на той час у полоні), у 1629 р. в бою з татарами взяв у полон двох татарських князів з роду Кантемирів, у 1633—1634 рр. начебто брав участь у Смоленській війні і так відзначився, що король подарував йому шаблю. Однак ці факти або прямо перекручені, або не стосуються майбутнього гетьмана і, як гадають історики, були підтасовані з метою його героїзації.

Які ж тоді відомі реальні факти з життя Богдана в період 20—30-х рр. XVII ст.? На жаль, їх небагато. І через те, що значна кількість документів втрачена в часи воєнних лихоліть, і через те, що Хмельницький був тоді ще маловідомою і малоцікавою особою на політичній арені Речі Посполитої. Доводиться лише робити припущення щодо участі Хмельницького як козака в тих чи інших козацьких акціях і щодо його ставлення до внутрішньополітичної ситуації в країні.

Так, у червні 1625 р. король висунув перед козацькою старшиною вимоги: скоротити число реєстровців до чотирьох тисяч, прогнати із Запоріжжя всіх виписаних з реєстру козаків, припинити походи проти Туреччини й Криму. У разі непокори король погрожував зруйнувати Січ. Козаки відмовилися