Читати книгу - "Данило Апостол"

Маючи саме таку структуру управління, Україна вступила в союз із Московією при гетьмані Богдані Хмельницькому.

Головні умови союзу:

1) права й вольності українського народу будь-якого стану залишаються непорушними;

2) виборні органи влади та старшина обираються й надалі за тими ж законами, які були;

3) гетьмана обирає військо вільними голосами й тільки сповіщає про це царя;

4) гетьман і Військо Запорозьке мають право приймати послів від чужих держав і сповіщають царя тільки про те, з чого йому може вийти шкода;

5) війська козацького має бути шістдесят тисяч. Відносини між Гетьманщиною і Росією вибудовувалися згідно з угодами і статтями, які Московія, а згодом Росія, на жаль, постійно порушувала, а потім і зовсім знехтувала. Ось ці документи:

Переяславська угода Б. Хмельницького (1654);

«Глухівські статті» Д. Многогрішного (1669);

«Конотопські статті» І. Самойловича (1672);

«Коломацькі статті» І. Мазепи (1687);

«Пункти» Д. Апостола (1728).

Тепер зупинимося на історії славетного Миргородського полку, з яким було пов’язане життя нашого героя – Данила Апостола.

При полковнику Матвієві Гладкому, про відвагу якого в битві під Берестечком знала вся Україна, Миргородський полк був найчисленішим на Гетьманщині – в ньому налічувалося три тисячі двісті п’ятдесят вісім козаків. Наступний миргородський полковник, Лісницький, був однією з головних фігур у ставці Богдана Хмельницького. Саме після Лісницького на полковництво заступив батько майбутнього гетьмана Данила Апостола – Павло Охрімович Апостол.

Рід Апостолів, що походив з Молдавії, у XVІІ– XVIII століттях відігравав помітну роль в історії України. Вперше прізвище Апостол засвідчено 1649 року в козацькому реєстрі війська Богдана Хмельницького у списку Андріївської сотні Миргородського полку. Це й був Павло Охрімович Апостол (1618—1678), волоський найманець, який вступив на службу до польського короля Владислава IV Вази, потім служив ротмістром у Яреми Вишневецького, а згодом перейшов до козацького війська і невдовзі посів там значне становище.

Павло Апостол у 1651—1658 роках очолював спочатку першу Миргородську, потім другу Миргородську й Хомутецьку сотні Миргородського полку. У 1659—1664 роках він вже очолював увесь Миргородський полк. Був П. Апостол і на старшинських урядах у П. Тетері, С. Опари, наказним гетьманом і генеральним осавулом у П. Дорошенка.

Тут, на наш погляд, є доречним зупинитися на відносинах, що склалися на той час між Гетьманщиною і Молдавією та Валахією.

В XI—XIII століттях північно-східна частина Румунії входила до складу Київської Русі і Галицько-Волинської держави. Після початку монгольської навали утворились два румунських князівства: Валахія – «Мунтянська земля» (1324) і Волощина (1359) – Молдавія. Румуни жили також у Семигороді (Трансільванії), який з Х століття підпав під вплив Угорщини, а пізніше це було автономне князівство під протекторатом Туреччини. Потім Молдавія і Валахія деякий час були під владою Угорщини (Молдавія також під Польщею), а з ХVI століття залежали від Туреччини. Тільки на недовгий час князю Михайлу Хороброму вдалося об’єднати румунські князівства. В цей час (та й надалі) українські козаки допомагали Молдавії та Валахії у боротьбі проти Туреччини: у війську князя Михайла Хороброго було сім тисяч козаків.

Але і у Війську Запорозькому в XVII столітті служило чимало волохів (так за тих часів називали жителів Молдови, Валахії та Трансільванії). За доби Хмельниччини багато козаків на прізвище Волошин служили і в Миргородському полку. За полковництва Данила Апостола 1696 року сотником першої Миргородської сотні Миргородського полку був волох Сандул Маневич. До волоського роду вочевидь належав і Микола Горонескул, який постійно був поряд з Данилом Апостолом (наприклад, у 1723 році, коли той перебував у Петербурзі, Горонескул був при ньому сотником).

Михайло Грушевський так писав про тодішні перспективи українсько-молдавських взаємин: «Це була доволі грізна перспектива: сполучення Козацької Республіки з Молдавою, твердий союз з Кримом, піддання Туреччині, зв’язки з Семигородом (Трансільванією). Це б утворило небезпечну силу. Дещо пізніше, коли виявилось, що молдавським господарем Богданові не бути, пішла мова про шлюб Лупулівни (Розанди) з Хмельниченком (Тимошем).

Такий династичний союз з Молдавою давав козацькому фронтові дуже міцну заслону на лівім крилі: досі молдавський господар був тут загрозою, тепер він мав стати союзником».

Зустріч молдавського господаря Василя Лупула з Хмельниченком під Яссами 1652 року була справжньою зустріччю можновладців, які представляли впливові країни: «Мав Тиміш дев’ять коней, сідла, шиті перлами і гаптовані золотом. Сам був у кармазиновому атласовому жупані і в оксамитній ферезії на соболях. Парубок молодий, зросту немалого, досить тяжкий і незграбний. Полковники були на добрих конях, всі в польських шатах, убори срібні. До церкви Тиміш їхав своїм конем турецьким з пером. Донька господаря Розанда слізьми обливалась і пісні козацькі співати веліла. Тиміш господарю дарував сорок соболів, жоні своїй адамашкову шубу на соболях, боярам по сотні талярів.

Господар молдавський Лупул намовляв Тимоша коритись польському королеві, але Тиміш на ці слова витяг до половини свою шаблю і сказав: “Поки ця шабля при моїм боці, не перестану старатися коло знищення польського імені, і доки буде хоч найменша кістка польська і козацька, не буде згоди”».

«Шлюб Хмельниченка, а потім нещаслива смерть від неприятельської кулі займали увагу не тільки України, а всього комплексу земель, що її окружали. Новіших письменників захоплювала коротка, як блискавиця, кар’єра цих молодожонів – чигиринського козака і волоської господарівни, що блиснули на політичнім овиді і згасли як метеор», –