Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Пригоди. Подорожі. Фантастика - 85 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 85"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 85" автора Петро Федорович Кравчук. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 70
Перейти на сторінку:
незворушності й витримці, перехопило подих. Було схоже, що його купували, як кінозірку або професійного боксера. Але це не мало значення. Мав значення чек, поданий Венгардом.

Адмірал Менсіл, встаючи з крісла, запросив Ентоні до свого робочого столу, розгорнув службову карту з чорнильною позначкою-штампом “Цілком таємно” і озвався глухим голосом:

— Ваш човен повинен дійти під водою до точки з координатами зет-ікс, там ляжете на грунт не пізніше шостого березня цього року. Про мету походу дізнаєтесь на місці. Наказ вручать вам на борту за чверть години до виходу в океан. Пакет відкриєте у точці зет-ікс. Все ясно?

— Пане адмірале, ми готувались до загального регістру, крім того, сім членів екіпажу, середній комсклад, у відпустках у зв’язку з успішним виконанням попереднього завдання.

— Знаю. Технічної інспекції не буде. Без кого ви не зможете обійтись?

— Без електромеханіка й радиста-навігатора.

— Вони вже на борту. Ваш відпочинок теж закінчується. — Адмірал замовк, подумав і сказав: — Відпочинете пізніше.

— Ви знаєте, де ваша дружина, Ентоні? — несподівано запитав Пол Венгард.

— Вона в “Голубому дельфіні”, на західному узбережжі.

— Ні, Ентоні, вашої дружини там немає, ми їй запропонували інший пансіонат.

— Як це розуміти, пане Венгард?

— А ніяк, Ентоні, — безневинно і приязно усміхнувся другий помічник прем’єр-міністра. — Просто там їй буде зручніше.

— Вона з дітьми?

— Так.

Крейслер дістав хустинку й витер лоба, на якому раптом виступив піт.

— Ви повинні усвідомити, Ентоні, — погасив усмішку помічник прем’єра, — про ваше завдання знає тільки вузьке коло довірених осіб. Я вважаю, ми однодумці, Ентоні, і ви це не раз доводили за час своєї бездоганної служби. Тепер, коли всі тільки й балакають про спільні державні інтереси, дуже багато важать наші практичні дії. Ми з вами, Ентоні, люди слова і дії. Ці безконечні мирні ініціативи супротивного нам режиму — всього лиш балаканина, за якою криється небезпека… Ніякого примирення бути не може. На жаль, дехто з наших політиків, що належать до вищого кола, перестає це розуміти. Ні для кого не таємниця, Ентоні, і для вас також, що наш президент як політичний діяч доживає останні місяці і на переобрання йому сподіватися нічого. Це розуміють усі. Президент зробив ряд поступок у напрямку розрядки, але ми з вами розуміємо небезпеку такого шляху. Хвалити бога, в країні є сили, які стоять на захисті справжніх інтересів держави. Мине кілька місяців, Ентоні, й біля керма стане сильний керівник, і ми не забудемо, що ви не лише поділяли нашу точку зору, а й допомагали нам практичними діями.

4

Вранці, тільки-но великий гарячий диск сонця зайнявся над водою, розганяючи холодну зволожену імлу над непривітними водами північної Атлантики, Гаркуша вже стояв на шлюпковій палубі. Він скучив за сонцем. Траулер ішов на південь, і сонце щоранку все вище здіймалося над хвилями, даруючи людям скупе весняне проміння.

Берег — скелястий, порізаний бухточками-шхерами, ніби малюнок у підручнику географії, чорно-білий од снігу й каміння. Прямо по курсу в територіальних водах суденце: чи то рибалки, чи прикордонники — чужі. Гаркуша збуджено вдивляється у вологий ранок: нарешті він вийшов у море, ось воно у нього перед очима, поки що похмуре й холодне, та не мине й десяти днів, як почнуться жаркі тропічні води. Він з Бородіним уперше перетне екватор. Одначе Бородін вважає себе вже старим морським вовком, бо вже плавав на каботажних рейсах.

Гаркуша згадує, як, проходячи медкомісію, зустрівся з Бородіним. Тоді й думки не мав, що опиняться на одному траулері. Там, у поліклініці, у стовпиську перед дверима одного з кабінетів, Бородін приказував, зупинивши якогось спритного й нетерплячого:

— Тихше, браток, тихше… каніфоль будеш нюхати, ясно? Здай назад…

Вакцину для чергового щеплення Гаркуші й Бородіну брали з однієї ампули, треба було заходити по двоє, одна ампула на двох, і з одного шприца, лиш голки поміняли.

А ось і він власною персоною. Обіцяв зробити екскурсію на рибофабрику.

— Ходімо, Валеро, — каже Гаркуша, й вони з Бородіним ідуть довгими порожніми коридорами повз безліч дверей.

О цій порі майже весь екіпаж траулера ще відпочиває. Не спить вахта на капітанському містку, та, звісно, вахта машинної команди: другий механік, мотористи й котельні машиністи, електрик — час од часу то один із них, то другий встромить голову у двері стернової рубки, перекинеться словом, ковтне прохолодного повітря й щезне, перебігши палубу, у нетрях машинного відділення. Звідти долинає стишений гуркіт. На фабриці порожньо, тепло, чисто і, незважаючи на те, що траулер був на ремонті, ще чутно стійкий запах риби, що встоявся тут із попереднього промислу.

Бородін розгонисто простує між вузлів, конвейєрів рибофабрики й кличе Гаркушу.

— Отут, хлопче, будеш упиратися рогом, — киває на рибоділ — довгий верстак із гладенько обструганих букових дощок червоно-рудого кольору. — Як прийдемо на місце й почнеться риба, тут буде такий пейзаж, що й мамі твоїй не снився… Груди в кишках, живіт в тавоті. Де працюєш? У тралфлоті… Чув?

— Ні, не чув.

— То почуєш.

— А ти де будеш “упиратися”? — сміється Гаркуша.

— Що я?.. Хто куди наймався.

Гаркуша знав, що теперішні його вахти — це тимчасово. На промислі, де автостернового вимкнуть, бо доведеться крутитися серед інших траулерів, це вручну робитиме штатний стерновий Валерій Бородін. А він буде, як каже Бородін, “упиратися рогом” на рибофабриці. Стерно йому доручать лише на зворотному переході, коли кінчатиметься практика і почнеться атестація. Зате коли поїде у відпустку, купить собі повну штурманську форму і кашкета з золотистим крабом і в такому вигляді вийде на вулицю рідного містечка. А потім завітає до своєї… дуже гарної знайомої і скаже, що в Ріо-де-Жанейро… Що саме?.. Що в Ріо-де-Жанейро дуже смачна кава…

5

— Ми когось обстріляли, Фредді?

— І я так думаю, Джо. То не міг бути навчальний пуск.

— Інакше б нас не пошкодили, як ти вважаєш?

— Ми випустили дві торпеди, Джо.

— Дві, Фредді.

— Після чого нас пригостили глибинними бомбами.

— Авжеж, Фредді, і один вибух зачепив нас, і ми мало не перекинулись догори черевом.

— Ти помітив, Джо, дихати стало важче?

— Душно…

— Але чому ми напали?

— Я чув переговори про якийсь вантаж у надводному транспорті. Але навіщо його було топити, скажи на милість?

— Це погано пахне, Джо.

— Скільки ми вже тут, Фредді?

— Близько тижня.

— А командир мовчить.

— От саме це мені й не подобається.

— У тебе хто на березі, Фредді?

— Дружина й син у Зеленому Каньйоні.

— Маєте будинок?

— Ще не виплачений. Що з ними буде, Джо?

— Що буде з нами, Фредді?

Підводний човен “Картель”

1 ... 3 4 5 ... 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 85», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 85"