Читати книгу - "Останнє бажання"

невідомо звідкіля в голові Валерія сплив вірш, який вчили напам’ять у школі в ті часи, коли він був школярем.

— Зняла, щоб потім знову одягти! — зітхнув Валерій. Відкоркував пляшку вина, плеснув рубінової рідини до готельної склянки. Ввімкнув ноутбук, проглянув пошту, де не виявилося нічого несподіваного. І нарешті підсунув ближче зошит із батьковим рукописом.

Заголовок написано іншим чорнилом, ніж текст на першій сторінці. Виправлень зовсім нема. Хіба так виглядають рукописні тексти художніх творів? Схоже, батько переписав чернетку набіло перед смертю. І не схоже, щоби хтось читав цей рукопис. І не схоже, щоби хтось писав його, зрештою. Зошит дуже охайний, як новий, і кутики сторінок не зберігають слідів пальців автора або якихось читачів. Валерій послинив палець, потер чорнильні літери, і вони не попливли.

Але ж це знайомий батьків почерк. Чіткий і розбірливий. Ще коли Валерій був школярем у молодших класах, мати сварила його, що він ніяк не опанує таке письмо. І от цим почерком написано останній твір покійного батька. Валерій почав читати.

Моєму синові Валерію та дочці Ірині

— Тату! Лільчина мати вчинила самогубство! — сказала вранці моя дочка Ірочка.

Я допізна сиджу на роботі у видавництві, повертаюся додому дуже пізно і довго сплю вранці у своїй кімнаті. І мої домашні ніколи не турбують мене, хоча крізь ранковий сон я завжди чую, як вони встають і тихенько збираються йти. А того ранку дочка розмовляла по телефону гучно й істерично, і вирвала мене з ранкового напівсну, і я прокинувся й не зміг заснути, навіть коли вона замовкла. Встав, і сонний, вийшов зі своєї кімнати значно раніше, ніж роблю це зазвичай.

— Лільчина мати покінчила життя самогубством — замість «доброго ранку!» сказала Ірочка, пояснюючи свій ненормально гучний голос того ранку, коли я, хитаючись, у піжамі вийшов до кухні.

Я машинально глянув на годинника, на якому не було ще й дев'ятої. Онук Михась сидів за столом.

— Ти не йдеш до школи? — чомусь спитав я його.

— Я піду на друге заняття, — відповів Михась. Видно було, що він був так само приголомшений самогубством Лільчиної матері, як і його мама.

Я так і не знаю імені цієї жінки, яка в нашому домі іменувалася винятково «Лільчина мати». Рік чи два тому обидва мої онуки, Михась і Павло, а з ними і їхня однолітка Ліля, дочка подруги моєї дочки, втрьох ходили на заняття якоїсь мови, здається найзатребуванішої у світі, англійської, до приватного учителя, який мешкав у середмісті. Я й не запам'ятав би цього, але Павло, в ті дні, коли в них були ті заняття, обідав у нас, і я мав нагодувати його, а вже потім іти до видавництва, що й робив у певні дні. І от Павло, як з'ясувалося, закрутив роман із Лілею. Протягом якогось періоду діти зустрічалися в помешканні Лілі після того заняття. І коли все те спливло, це викликало жахливо скандальну реакцію усіх. Передусім батьків Лілі. Але й так само мого сина Валерія і невістки Марини, які завжди були такі розкуті, такі ліберальні, і так затято вели бойові дії проти таких старих ретроградів, як я та батьки Марини. І здобували бойові перемоги! І «тьотя Іра», тобто моя дочка Ірочка, яка успадкувала від моєї покійної дружини, своєї матері, лагідну вдачу і природно біляве пишне волосся, також узяла участь у цькуванні Павла й Лілі.

Я заступився за онука, бо знаю, що таке, коли діти кохаються по-дорослому. Заступився твердо й рішуче відразу, як збагнув, що саме відбувається, бо мене в ті розбори не втягали, і я довго ні про що не знав.

— Ви хочете зробити його калікою на все життя? Аби він щоразу, як обніме дівчину, згадував, як ви заскочили його з Лілею? Коли діти шукають ранніх статевих контактів, то насамперед це свідчить про брак любові у родині!

— Нічого жахливішого, ніж сімейка Лільки, в моєму житті не було, — відповідав Валерій. — То родина монстрів, а не людей! Я й уявити собі не міг, що такі живуть на світі. А «познайомив» мене з ними наш любий Павло!

— А ти сам завжди був аж таким праведником?

— Я почав це вже повнолітнім! А ця паскуда, Лільчина маманя, хоче гроші на операцію за відновлення цноти! А це знаєш скільки? Коли я почав гуляти з дівками, ти за це не платив!

— Я оплачував чимало твоїх проектів, Валерію… Скажи батькам Лілі, щоб принесли кошторис операції та обґрунтування, чому така операція потрібна. Скажи, що платитимеш лише за постановою суду і лише з судовим виконавцем, — спокійно порадив я.

Невдовзі Валерій з родиною поїхав працювати за кордон, і досі всі вони там. Нібито прижилися на чужині. А перед самим їхнім від'їздом був мій день народження. Вже було напевне відомо, що Валерій із Павлом і Мариною скоро їдуть, вже мали квитки на літак. Павло подарував мені тоді великий гарний іноземний зошит. Я раніше й не бачив таких. Його сторінки кріпляться спіраллю. А на титульній сторінці чорно-біла світлина милого зворушливого цуценяти, яке перелякано дивиться на вас. Світлину зроблено ніби згори. Ось вона. Я записую все це саме в цей зошит.

А ще на тому моєму дні народження ми з Павлом зайшли до моєї кімнати, він попросив якусь книгу