Читати книгу - "Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча"

Хто побачить Фуше, той думає: в його жилах нема гарячої, червоної, гомінкої крові. Таки правда: духом він теж належить до породи холоднокровних. Йому не звісні жодні ґвалтовні й поривні пристрасті, жінки та азартні ігри його не ваблять, вина він не п’є, не цвиндрить грошей, не виграє м’язами, його життя — лиш у кімнаті серед паперів і актів. Ніколи не проступить очевидний гнів, на обличчі не здригнеться жоден нерв. Тільки для дрібного — то чемного, то глузливого — сміху брижаться вузькі і безкровні губи, під глинясто-сірою, мовби сонною маскою не відчувається жодної напруги, очі під важкими зачервонілими повіками не зраджують ні думок, ні намірів.

Саме ця несхитна холоднокровність є властивою силою Фуше. Його нерви завжди загнуздані, почуття не зводять на манівці, всі пристрасті займаються й дотлівають за непроникним муром чола. Він нагулює собі силу, чатуючи чужих помилок, дає розпалитися чужим пристрастям і терпляче чекає, поки все догорить або хтось розкриється, втративши владу над собою: аж тоді він безжально б’є. Таке терпіння без нервів має страхітливу силу: хто може отак вичікувати й ховатись, той одурить і найспритні­шого. Фуше спокійно служитиме, холодно всміхнувшись, не кліпнувши й оком, стерпить найбрутальніші образи і найганебніші приниження, жодна погроза, нічия лють не злякають цього рибокровного. Робесп’єр і Наполеон — обидва, наче вода об скелі, розбилися об його скам’янілу незворушність, три покоління, цілий народ збурився і розвіявся в пристрастях, а він, єдиний, хто їх не мав, стояв холодно й гордовито.

В оцій холоднокровності полягає властивий геній Фуше. Тіло не обтяжує й не пориває його, воно ніби й участі не бере в усій тій зухвалій і запаморочливій грі. Кров, почуття, душа — всі бентежні чуттєві елементи справжньої людини не діють у цього потайного азартного гравця, чиї пристрасті цілком перебралися до мозку. Адже цей висохлий каламар нестямно кохається в авантюрах, справдешня його пасія — це інтриґа. Але тільки духом задовольняється й тішиться Фуше, його страхітливий потяг до плутанини й крутійства найкраще й найгеніальніше ховається за пісною машкарою сумлінного й відданого урядовця — і маскується він отак усе життя. Напинати з кабінету павутиння, ховатися за актами та реєстрами, вбивати несподівано й непомітно — ось його тактика. Треба глибоко прозирнути в історію, щоб у вогні революції, в леґендарному Наполеоновому сяйві взагалі помітити його існування, зовні залежне і скромне, хоч насправді він докладав рук до всього, формуючи обличчя доби. Все життя Фуше ходить у пітьмі, та пройшов крізь три покоління; давно вже загинув Патрокл, Ахілл і Гектор, а на хитрощі вдатний Одіссей живе й далі. Його талант бере гору над геніальністю, а холоднокровність тривкіша за будь-яку пристрасть.

Уранці 21 вересня відбулися входини новообраного Конвенту до зали засідань. А вітання вже не такі святкові й пишні, як три роки тому на перших Законодавчих зборах. Тоді ще стояв посередині оббитий дамаським шовком і прикрашений білими лілеями коштовний фотель — місце для короля. А коли той заходив, збори підводились у шанобливому захваті перед помазаником. Але нині його фортеці — Бастілію й Тюїльрі — вже відібрано, і нема короля у Франції, а лише гладкий добродій, якого брутальні охоронці та судді звуть Людовіком Капетом, марудиться, мов безправний громадянин, у Тамплі, чекаючи свого присуду. Замість нього в країні порядкують сімсот п’ятдесят депутатів, що засідають у його власному домі. За столом голови величезними літерами здіймалась нова таблиця Мойсеевих законів — текст конституції, а стіни зали прикрашають — о лиховісний символ! — лікторські пучки з убивчими сокирами.

На ґалереях зібрався народ і з цікавістю споглядає своїх представників. Повільним кроком до королівського дому заходять сімсот п’ятдесят членів Конвенту — рідкісна мішанина всіх станів і професій: безпосадні адвокати й блискучі філософи, забіглі священики поряд з уславленими вояками, спритні авантюрники вкупі зі славетними математиками й ґалантними поетами. Мов хто склянку струснув — так у Франції під час революції все знизу попіднімалося нагору. Тепер саме час розвіяти хаос.

Уже розподіл місць свідчить про перші спроби впорядкування. У залі, збудованій амфітеатром і такій вузькій, що вороги говорять один одному у вічі, відчуваючи суперників віддих, у глибині внизу сидять спокійні, навчені та обережні — «marais» — «болото», як глузливо називають оцих безсторонніх у вирішальні миті. А запальні й нетерплячі, всі радикали сідають найвище — на «горі», що останніми лавами вже поєднана з ґалереєю, ніби символізуючи тим, що за радикалами стоять маси, народ, пролетаріат.

Оці дві сили й утримують терези, й між ними колива­ються припливи та відпливи революції. Здобувши консти­туцію, відтрутивши короля й дворян, надавши прав тре­тьому станові, буржуазія й помірковані вважають, що республіку вже збудовано: тепер вони, боронячи власну безпеку, найлюбіше хотіли б знову затамувати і стримати той потік, що надимається знизу. їхні проводирі — жирондисти Кондорсе й Ролан, представники духівництва та буржуазії. Зате ті, що на «горі», хочуть, аби могутня революційна хвиля котилася й далі, потягши за собою все те, що й досі стоїть і не зрушилось; як вожді пролетаріату, Марат, Дантон і Робесп’єр прагнуть «1а révolution intégrale», повної, радикальної революції аж до атеїзму й комунізму. Слідом за королем вони наміряються скинути й решту старих державних потуг: золото й Бога. Без упину витанцьовують терези двох партій. Переможуть помірковані, жиронди­сти — і революція поступово поглинатиметься мулом спершу ліберальної, а потім консервативної реакції. Переможуть радикали — тоді сколихнуться всі глибинні вихори анархії. Отож нікого з присутніх в історичній залі не стуманює святкова одностайність перших хвилин, кожен знає, що невдовзі тут спалахне боротьба на смерть і життя, за владу і верховенство. І вже те, де сідав депутат, — чи внизу, чи вгорі — заздалегідь провіщало, куди він хилить.