Читати книгу - "Прірва для Езопа"

Велике значення має іще персона самого автора. Дуже добре розкупляють книги, написані сліпими, глухими, німими, або усією цією комбінацією природжених каліцтв, непогано сприймаються романи, написані безрукими за допомогою затиснутого до рота олівця, а чи — то вже абсолютний hit — роман стовідсоткового паралітика, який комунікується з навколишнім світом за допомогою азбуки Морзе, підмигуючи єдиним непаралізованим оком. Охоче купують також книги приречених до страти, хоча такий козир я не хотів би розігрувати.

А втім, повернімося до автора цього роману. Прийшов нарешті час сформулювати за допомогою слів правду, а заразом і істину.

Я — не філософ, лінгвіст чи мислитель.

Я — не перверс, маргінал чи злочинець.

Я — просто не людина. І тому я бачу усе інакше, а, отже, краще.

…і ми жили, наче казкові королі…

У нас був навіть невеличкий замок, оточений луками, ліщинками, струмками і мальовничими схилами. Замок той стояв у самому, як то полюбляють писати у дамських романах, серці Західної Європи, чомусь надаючи такої романтично-ліричної ваги цьому пролетарському органу, — година до найближчого казіно, година до найближчого метрополісу, і та ж таки година до найближчого супермаркету. Відповідно — літаком, машиною і пішки.

Пам'ятаєте?

«Те місце лежало на невеликому узвишші, далеченько звідусіль од шляху; усе там поросло деревами і кущами, зеленіло так, що любо глянути. На самому вершечку стояв палац із гарним просторим двором посередині, з відкритими ґанками, залами та покоями, і все то прехороше, одне в одне, стіни обвішані штучним малюванням; навкруги поляни, сади розкішні та криниці прехолодні; в льохах повнісінько коштовних вин — то вже для завзятих питців, а не про тверезих та скромних дам».

Умри — краще не придумаєш.

Отам ми і жили якогось часу, я і мої дві красуні, а коли нам чого і бракувало, то це — четвертого постійного партнера для гри у бридж. Важко навіть уявити, якою то стало для нас проблемою — знайти четвертого. Розумниця Аліна пояснювала те дуже просто. Вона взагалі уміла пояснити будь-яку річ або явище так просто, що навіть я усе одразу розумів. Ми являли собою, так би мовити, три геометричні точки, що через них проходить площина. Ота підперта нами, наче ніжками, площина утворювала стійкий столик. Лише до нас приставав хтось іще, себто четверта ніжка, як столик починало хитати. Аби його площина була стабільною, ніжкам тим належало бути рівними, а це, самі розумієте, страшенно важко, хоча б тому, що мені ніколи не дано було досягти величі моїх красунь. А так, три ніжки різної довжини давали почуття стійкості, нехай і перекособоченої. Ну, ви самі ще, певно, пам'ятаєте начатки геометрії, тож не буду втовкмачувати вам надалі, якою проблемою для нас став четвертий партнер для гри у бридж, бо для справжніх гравців то є не просто гра, а філософія.

Найближчий до нас хутірець лежав на північ від нашого замку, і час від часу, за тихої погоди, звідти чулося ремигання недоєних корів. Тоді ми знали, що Зеппі знову цілу ніч гарував на диско, і його бідні корівці чекали, доки від очухається від екстезі. І більш, як одного абзацу той Зеппі і не заслуговував.

Далі на північ лежав Нордланд, і коли звідти дув вітер, нам дошкуляли аромати перегною і парного молока, що продуктували три Зепові корівці. Ті аромати було круто замішані на пахощах фарби і ацетону. То затяті нордландці будували і будували, не знати для кого, чарівні вілли і котеджі. У цьому полягав сенс їхнього життя, їхня радість і насолода. Вони немилосердно ощадили на всьому, що не мало відношення до будівництва, і коли котрийсь із нордландців, що було, правда, вкрай рідко, потрапляв до сякого-такого цивілізованого містечка, то добросердні люди подавали йому Христа ради хто монетку, а хто учорашню булочку чи якусь наготовану для смітника одежину. І яка ж то була втіха — похвалитися перед односельцями набутим скарбом, посміявшись над незбагненним марнотратством ненордландців, і вкласти таким чином зекономленого мідяка до будівництва нового котеджу. Кожен нордландець був мільонером, я маю на увазі, що кожен міг би стати мільонером, якби з'їхав з глузду і продав свою священну корову — Eigentum, себто, Нерухому Власність. Хоча сумніваюся, чи те допустили б інші односельці. Вони належали, вочевидячки, до якоїсь секти. Я думаю, вони були масонами. Говорили також, буцім-то попід землею вони прорили щось на зразок метро, одні твердили, що то був якийсь масонсько-стратегічний об'єкт, а інші, що ті дурні кроти рили під землею, аби більше зписувати з податків.

На схід від нас лежав Рутланд. Рутландці — то були діти природи, котрих не торкнулася матінка-цивілізація. Усі як один, спокійні і питущі, інтелігентні і обдаровані талантами, які, здавалося, уже давно вимерли, вони заробляли собі на життя магією усіх видів і різновидностей, себто вони володіли мистецтвом капно-, гідро-, аеро-, гео-, піро-, копро-, катопротомантії, а для найбільш дурних тримали напоготові косіномантію, простими словами кажучи, вони провіщали долю, ворожачи на димі, воді, повітрі, землі, вогні, дзеркалі, перегної, а найбільш вибагливим могли начаклувати казна що і на решеті. Вони виготовляли амулети проти дурного ока чи скаженої собаки, причаровуюче зілля для закоханих або цілюще для хворих, Так, одного прийду-поета вони надурили на велику суму грошей, запропонувавши йому вивести бородавки і прикликавши на поміч інкантантіо, себто заклинання з використанням рим і алітерацій, що його дуже вразило, але, правда, не допомогло. Кожному пропонувалося чаклунство того рівня і ґатунку, який йому найбільше припадав до душі. Себто, кожного