Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Спалені мрії 📚 - Українською

Читати книгу - "Спалені мрії"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спалені мрії" автора Ганна Ткаченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 122
Перейти на сторінку:
зголодніли, а головне – налякавшись блискавичного наступу німців, поспішали в ноги до них упасти, – хитав дід головою. – Хіба ж думали, що їх колись проженуть із нашої землі?! – Він довго мовчав. – Шкода, що військовим зараз дали велике право – самим усе вирішувати. Хлопців під тином убили без суду і слідства. Так і цього разу, усе вирішили на свій розсуд – ту трійку, дописавши в списки, відрядили на фронт, а Голуба на шибеницю потягли за те, що перед відступом німців партизанів уночі не провів до Березного. Було йому таке завдання, і він, дійсно, його не виконав, бо ця трійка, усе пронюхавши, заманила його до себе, чимось напоїла, після чого він дві доби проспав. І що, скажете: не спланували зарані? Тільки збиралися, мабуть, німцям його здати, а коли ті так поспішно відступили, вирішили нашим. Їх і таке влаштовувало. Сашкова мати до мене сьогодні приходила і про все розповіла. – Його підняті брови вже були аж під шапкою, а очі бігали туди-сюди, не знаходячи місця, на якому можна спинитися.

– Чому ж учора не прийшла? – Горпина стояла бліда, мов стіна.

– Не знала вона, та й нам ніхто не переказав. А я все зіставив, і ось що виходить: коли ви в Тоні вечеряли, його якраз допитували, а коли додому поверталися – вже й повісили. На той час у центрі жодної людини не було, тому вішальника побачили лише вранці, та й не впізнали одразу. Коли вже роздивилися, матері переказали, а вона бігом у сільраду та давай там кричати. Тоді, може, й завагалися ті військові, але пізно вже було. Тому, залишивши в нас одного пораненого офіцера, який, кажуть, призначений головою, всі інші терміново в район подалися, – нервував дід Сава, аж під очима в нього сіпалося.

– То ходімо й ми до того нового голови, нехай знає, що наробили, – запропонувала, не вагаючись, Мар’яна.

– Зачекайте. Кому і про що розказувати? – ніби прокинулася баба Проня. – Хіба що матір підтримати, яка, мабуть, і зараз біля свого сина стоїть. Не кине ж вона рідну дитину, раз зняти не дозволяють. Призначений голова сказав: нехай ще повисить, бо вважає, що все зробили правильно.

– Ви як хочете, а я піду, поплачу біля нього та попрощаюся, він мене не раз із села до партизан возив і возом, і саньми. Бідовий був хлопець, справжній боєць. Заодно в сільраду зазирну, на того антихриста подивлюся, який теж брав участь у чорній справі. Чи подуріли, чи озвіріли, чи на війні крові надивилися, то тепер зі своїми воюватимуть? Що ж це коїться? – горювала Горпина.

– Не ходіть. Уже нічим не допоможете, – продовжувала умовляти баба Проня. – Усі на фронт пішли, а вас знову захистити нема кому, заберуть – і все. Пригадайте, як перед війною було – слово боялися сказати. Так надіялися, що прийде нове життя, та якби старе не повернулося. – І вона взяла під руку свого Саву.

– Мабуть, ваша правда. Подивитися можна, а сільраду – обійти десятою дорогою, – зваживши все, порадила й Мар’яна.

Отак вагалися деякий час, потім напоїли Ванька Горпининими ліками, занесли дрова, які було прив’язано до воза, і розтопили грубку. Про знайомого Сашка-партизана говорити не переставали. Тому, залишивши біля хворої дитини Дуню, яка більше не хотіла мерзнути на вулиці, вирушили до центру. А там приєдналися до невеликої групи людей, які стояли недалеко від колишньої комендатури. На шибениці, що залишилася в спадщину від німців, у хромових чоботях висів молодий парубок з чорним чубом. Люди хрестилися, коли підходили, і хрестилися, коли відходили. Довго там ніхто не затримувався і ні про що не розмовляв. Лише мати стояла і час від часу хустиною терла своє почорніле від горя обличчя.

– Ой, лишенько! Отаку мученицьку смерть прийняти! – вирвалося в Горпини. – Може, ти за наші гріхи постраждав! – почала причитати. – Та як же ми в холод тебе в лісі виглядали, а ти нам і хліба, і до хліба привозив! Та в кого ж на тебе рука піднялася!.. – Сама все на сільську раду поглядала.

– Оце так йому віддячили за добрі справи, – не міг промовчати і дід Сава, душили і його чиїсь руки. – Ще подивимося, куди поїхали ті троє. Не вірю, що на фронт. Багато лиха вони наробили ще під час колективізації, здавалося, що й земля таких носити не зможе. А вони, бач, вивчилися, керувати стали, та коли довелося захищати свою землю – до німця побігли, але й тому до кінця служити побоялися. Тепер задумали через чужу кров сухими з води вийти! Іроди окаянні! – Він тер свою шию та все щось ковтав. – Тримайся, Галю, твій син героєм був. Правду не сховати, колись усе одно всі взнають, – хоч якось хотілося йому втішити бідну матір.

– Матінка Божа теж плакала за своїм сином, коли його на хресті розпинали. Плач і ти, бо у твого сина свій хрест, – додала й Горпина. – Бог забрав його у своє військо, такі сміливі і йому потрібні! Мабуть, і там війна йде, – сама глянула на похмуре небо і задумалась.

Ще в лісі їй здавалося, що за ними слідкують з неба – то закриють від ворога, то допомогу надішлють, коли вони вже помирати збираються. Часто була впевнена – всі воюють і на землі, і на небі.

– Ходімо додому, а то біля вас багато люду зібралося, – уже не вперше просила баба Проня. – Ходімо, діду, ти перший день як удома. Боюся за тебе і за всіх нас боюся. Забирай дівчат, годі їм причитати, – вона вже благала, бо зовсім не вірила, що серед них немає тієї людини, яка через п’ять хвилин, а то й раніше про все доповість новому начальнику. «Не всі те роблять з власної волі, але ж роблять», – пригадувала ще довоєнні чутки про п’яту та десяту хату в селі.

1 ... 3 4 5 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спалені мрії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спалені мрії"