Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ратники князя Лева 📚 - Українською

Читати книгу - "Ратники князя Лева"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ратники князя Лева" автора Петро Михайлович Лущик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 74
Перейти на сторінку:
class="book">— Саме так, — кивнув той.

— Твій синок сказав, що тут приймають на постій, притому — недорого.

Господар хитро зиркнув на хлопця.

— Що ж, якщо він так сказав, то суща правда. Шановний гість не знайде кращого місця, аніж у мене. Тобто є ще десь, але не за такі гроші.

— Гаразд! — махнув рукою подорожній і спішився.

Господар усміхнувся, цей незнайомець таки залишиться у нього.

— Що передовсім хочете? — запитав господар.

— Кімнату, харч і догляд за конем, — повідомив незнайомець, знімаючи торби. — Правда, я не знаю, на скільки тут затримаюсь. Мені ще потрібно дещо з’ясувати.

— О, і тут вам поталанило! Я знаю все про всіх в окрузі!

— І навіть те, що було давніше?

— Ось уже десять зим, як я живу тут, — повідомив господар і, обернувшись до хати, голосно покликав: — Любославе!

Із хати хутко вибіг підліток.

— Чого стовбичиш? Відведи коня до стайні.

Любослав миттю підбіг до приїжджого, взяв коня за вуздечку.

— І не забудь покласти свіжої трави! Мале! — продовжував розпоряджатися батько. — Скажи неньці, щоб приготувала кімнату і щось подала до столу.

Хлопці виконували, судячи з усього, звичну їм роботу. Батько хотів було взяти у подорожнього торби, але той владним жестом відсторонив його і закинув клунки собі на плече.

— Як тебе зовуть? — запитав подорожній.

— Стоян. Стоян Лісник.

— Чому Лісник?

— Бо мій батько прибув сюди з лісу, він побудував багато домів у граді. А тебе як на ймення?

— Тугар.

Більше нічого господар не дізнався. Не вдалося виказати свою гостинність і господині: Тугар, зайшовши до відведеного йому помешкання, впав на ліжко і прокинувся лише під обід наступного дня. Коли він з’явився у світлиці, де зазвичай обідала родина, його зустрів Стоян.

— Зараз жінка принесе попоїсти, — сказав він.

Господар бачив, що пожилець уже не такий стомлений, як напередодні. Любитель потеревенити, Стоян вирішив скористатися нагодою.

— Ти не проти, коли я тут присусіджуся? — запитав він.

— Чого ж, сідай, — відповів Тугар.

Йому самому не терпілося дізнатися місцеві новини.

Принесли досить прості наїдки. Випереджаючи можливе запитання, господар щось пробурмотів про обмеження перед Великоднем і поборами, які він має заплатити, коли хтось довідається.

— Особистий наказ короля, — стишено закінчив Стоян. — А усе це нашепотіла йому Констанція.

— Король тут? — здивувався Тугар.

— Усю зиму перебував у замку. Нелюбий йому Перемишль, а у Холм його не пускають.

— Одначе дивно.

— Що саме?

— Дивно те, що не Лева Данило назвав своїм наступником. Я бував скрізь по світах. Усюди наступником стає первородний син.

— Тут такого немає, — мовив Стоян. — Добре, хоч Лев спокійно сприйняв верховенство молодшого брата. В усякому разі, привселюдно. Але від часу смерті Данила зі Шварном не зустрічався. Так ти ж і сам маєш знати. Про це всі говорять.

— Та в тому-то й справа, що не знаю, — спантеличив господаря Тугар. — Десять останніх років я був далеко від Русі.

Стоян якось по-новому поглянув на постояльця.

— Тож-бо дивлюся, що шкіра у тебе аж занадто засмагла, — сказав він.

— Я багато років провів у Палестині, — повідомив Тугар.

Звістка, яку сповістив приїжджий, себто згадка про Палестину, не справила ніякого враження на господаря. Він хоч і чув, що така держава існує, але вона десь далеко. Але і Белз далеко. І там, і там Стоян Лісник не бував, тож яка різниця?

— У тамтешніх землях учив людей наш Спаситель, — уточнив Тугар.

Стоян кивнув. Він збагнув, що можна особливо не слідкувати за своїми словами: необізнаний у місцевих справах Тугар сприйме все, що скажуть.

— А що ж Констанція? — нагадав той.

— Вона яра католичка, — мовив Стоян. — Я нічого проти неї не маю. Кожен — молися кому хочеш. Тільки навіщо ж примушувати? Ось побудувала вона церкву Хрестителя. То навіщо віддавати її домініканцям? Яке їм діло до нашого граду?

— Ти кажеш, храм перед майданом належить ордену домініканців?

— А чому це тебе дивує?

— Свого часу я стикався з монахами-домініканцями. Навіть жив серед них.

— То, може, ти монах? — запитав Стоян.

Тугар усміхнувся.

— Ні. Мене не взяли. Але дещо про них я знаю.

— Авжеж, домініканці, — продовжив Стоян. — Комусь це подобається, комусь ні, але поки що у граді Лева немає нашої церкви. Ми

1 ... 3 4 5 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ратники князя Лева», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ратники князя Лева"