Читати книгу - "Друзі зі змієносця"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Продовження драми вже можна було спостерігати неозброєним оком. Із великої кулі вироїлося кілька менших літальних апаратів із широкими крилами. Всі вони повернули до Землі, розходячись радіально, немовби прагнучи охопити земну кулю.
Прямуйте за одним із них! Мерщій, не гаймо часу, інакше втече! - підганяв пілота Северсон.
Бачу, ви досвідчений зореплавець, - відзначив пілот, до якого знову повернувся гумор.
Допоміжний літак невідомої форми, вочевидь, не прагнув спекатися переслідувачів. Після входу в атмосферу він знизив швидкість до мінімуму.
Давайте подивимося, як вони озброєні, - промовив пілот і облетів літак по великій дузі.
Здається, шасі не мають, сідатимуть на воду, - зауважив Северсон. - Під нами Індія. Заведіть їх до Бомбею. Там вони зможуть сісти на море, а ми - на березі в аеропорту. Летіть уперед, може, вони зрозуміють, що ми вказуємо їм шлях.
Загадкові гості справді зрозуміли. Перш ніж товаришка Бартошова встигла закінчити квапливе повідомлення для Всесвітньої Академії, обидва літальні апарати приземлилися на індійському узбережжі.
Щойно ракетоплан зупинився в аеропорту, Северсон виплигнув на стартовий майданчик і кинувся до берега. Останньої миті він наскочив на рятувальний катер, що якраз вирушав до незвичайного візитера.
Це гості з космосу! - пояснив Северсон здивованому екіпажеві.
Мабуть, знову одна з божевільних ідей наших астронавтів, - сказав смаглявий чоловік у білому халаті.
Хто ж колись бачив, щоб літак виглядав так неможливо? Адже він схожий радше на ската чи камбалу. Дивуюся, що він давно не на дні моря...
Десь за тридцять метрів від апарата катер зупинився.
Северсон, затамувавши подих, чекав, що буде далі. Чоловік у білому халаті нервово стискав сумку з інструментами для надання першої допомоги.
Нарешті в плавучому літаку виник отвір. Із нього показалася низенька, близько метра заввишки, людина в скафандрі з непрозорим шоломом на голові. Вона звела обидві руки до неба й опустила їх. Цей рух повторився декілька разів.
Нараз пролунав людський голос. Він виходив із невідомого джерела й спочатку був незрозумілий. Однак через декілька митей усі почули чистою англійською:
Не бійтеся нас, люди планети Земля. Ми прийшли зі Всесвіту - як друзі...
Розділ ІІ ТАЄМНИЧИЙ ГІСТЬ
Наближалася північ. Лабораторія освітлювалася лише настільною лампою, біля якої сидів замислений учений. Час від часу він щось записував у грубий нотатник.
Раптом дослідника вивів із задуми легкий стук у вікно. Він підняв голову й прислухався.
Новий стукіт, цього разу трохи гучніший.
Учений устав, підійшов до вікна й став чекати. За склом з’явилася худа рука й постукала знову.
Чоловік обережно відчинив вікно й запитав у тиху ніч:
Хто це?
Я.
Хто - я? Що тут шукаєте так пізно вночі?
Я бідний мандрівник із незнаного. Прийшов попросити ковток води...
Зачекайте - зараз вийду...
Вчений увімкнув світло перед будинком і повільно відчинив двері. На порозі стояв високий худий старий із сивою рідкою бородою. Побачивши господаря, він радісно зблиснув очима.
Нарешті я знайшов тебе, хлопче...
Дослідник подивився на нього з підозрою.
Хто ви? Я вас не знаю.
Знаєш чи ні - зараз не має значення. Головне, що я тебе знаю. Мені взагалі відомо багато речей, про які ви, люди, навіть не здогадуєтеся. Не запросиш до господи? Мене втомив довгий шлях. Прийшов-бо я здалека, з неймовірної далечі. Зі світу іншого, ніж ваш, людський.
«Напевно, збожеволів, бідака», - подумав учений і запропонував старому зайти.
Хутко відкривши бляшанку консервів, він виклав її вміст на тарілку.
Підкріпіться, зараз вам покращає. Прийшли просити мене про допомогу як лікаря? Хіба вам не сказали в місті, що я взяв відпустку, щоби тут, на самоті, закінчити важливу наукову працю? Ну та гаразд - стражденним допоможу завжди...
Старий уважно подивився на нього.
По очах бачу, що маєш мене за шаленця. Не віриш, що я прийшов з іншого світу, еге ж? Та я доведу тобі, що наділений цілком іншими, нелюдськими здібностями. Поглянув оце допіру на твоє чоло і знаю, що допомога стражденним не перший твій фах. Бачиш - ти здивований, а це доводить, що я маю слушність.
Їжте, дідусю, їжте, в дорозі ви добряче зголодніли, - припросив учений старого, не зважаючи на його слова.
Не називай мене дідусем, я молодший від тебе. Сумую лише за еліксиром життя, що його маєте ви, люди. В нашому - точніше, в моєму, - світі старіють швидше, ніж на Землі, він більш дикий. Але ваша, людська їжа дивовижно смачна - мої вітання, - він церемонно вклонився. - Вона штучна, чи не так? Бачиш, я все знаю! Вас, людей, я знаю дуже добре. Ви справжні чарівники. В моєму царстві таких здібних людей не було. Я - щоб ти знав, із ким маєш справу - багато років володів світом, так само великим, як і ваша Земля...
То хто ж ви? Звідки прийшли? Навіщо розповідаєте мені байки? - поспитав учений сприкрено.
Старий підійшов до вікна і вказав на зоряне небо.
Я прийшов звідти, - дивуюся, що ти ще досі не знаєш. Як давно ти відірваний від світу?
Він схилився до телевізора й повернув верньєр.
.Другий літак із загадковими прибульцями приземлився у
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Друзі зі змієносця», після закриття браузера.