Читати книгу - "Рівняння Максвелла"

— Негайно віддайте мені сімсот марок, і я піду, — тремтячим, але сповненим рішучості голосом промовила вона.

Я подав гроші, дівчина вирвала їх у мене з рук і побігла.

Коли я відкрив пакет, то мало не вигукнув від здивування. Кілька хвилин недовірливо дивився на пачку фотокопій. Найбільше мене вразило те, що викладки було написано іншим почерком.

Другий геніальний математик? Проте цей був ще геніальніший, ніж перший, бо на п'ятдесяти трьох сторінках розв'язав у аналітичному вигляді рівняння в сотні разів важчі, ніж перші. Перебігаючи поглядом рядки, написані енергійним, розгонистим почерком, вдивляючись в інтеграли, суми, варіації та інші символи найвищих розділів математичної науки, я раптом подумав, що опинився в якомусь невідомому, дивному математичному світі, де складності втратили всяке значення. Тут їх просто не було.

Здавалося, ніби математик, який розв'язував другу мою задачу, робив це так само легко, як ми додаємо або віднімаємо в стовпчик двозначні числа.

Кілька разів я переривав читання рукопису, щоб звернутись до математичних довідників і підручників. Мене вражало, як уміло незнайомий користувався найскладнішими математичними теоремами й доведеннями, його математична логіка була неймовірною, глибина думки бездонною, метод розв'язування бездоганним. Нема сумніву, що якби найгеніальніші математики всіх віків і народів, такі, як Ньютон, Лейбніц, Гаусе, Ейлер, Лобачевський, Вейєрштрасс, Гільберт та багато інших, побачили, як розв'язується ця задача, то здивувалися б не менше, ніж я.

Прочитавши рукопис, я, знесилений, втративши здатність відчувати реальність, замислився.

«Звідки Крафтштудт набрав цих математиків?» Тепер я був певен, що він мав їх не два і не три, а, напевно, цілу бригаду. Не міг Крафтштудт всерйоз заснувати фірму, експлуатуючи тільки двох-трьох чоловік. Як це йому вдалося? Чому його фірма міститься поряд з божевільнею? Хто й чому кричав нелюдським голосом за стіною?

«Крафтштудт, Крафтштудт…» — скрипіло, ворушилось у мене в свідомості десь колись почуте ім'я. Але де й коли? Що за ним криється? Я ходив по кабінету, стискаючи голову руками, силкуючись згадати, що я знав про Крафтштудта.

Потім я знов усівся за геніальний математичний манускрипт, насолоджуючись його змістом, перечитуючи частинами, заглиблюючись у доведення проміжних теорем і формул. Раптом я підскочив. Я підскочив, бо раптом знову згадав страшний нелюдський крик, а разом з ним і прізвище Крафтштудта.

Ця асоціація була не випадковою. Саме так воно й мало бути. Нелюдський крик катованого і Крафтштудт! Це нерозривне ціле. Під час другої світової війни якийсь Крафтштудт був слідчим гітлерівського концентраційного табору в Граці. Після війни його судили. За катування і вбивства Крафтштудта покарали довічним тюремним ув'язненням. Після цього про нього нічого й ніде не було чути.

Я згадав надрукований у всіх газетах портрет цієї людини у формі оберштурмфюрера СС, у пенсне. З повнуватого обличчя дивилися широко розплющені, навіть здивовані очі. Ніхто не хотів вірити, що людина з такою фізіономією була катом у гітлерівських катівнях. Але під портретом були вміщені докладні показання свідків і висновок слідства. Так, Крафтштудт справді був катом.

Що сталося з ним після процесу? Чи не випустили його тепер, як і багатьох інших злочинців?

Але при чому тут математика? Де тут зв'язок: слідчий-кат і геніальні розв'язання диференціальних та інтегральних рівнянь?

У цьому пункті мої міркування обривались, я відчув себе безсилим з'єднати два кінці воєдино. Чогось не вистачало, в чомусь була таємниця, розгадати яку умоглядно я не міг.

Скільки я не сушив голову, скільки не пробував звести до одного знаменника Крафтштудта з «Притулком мудрих» і з бригадою талановитих математиків, це мені ніяк не вдавалось. І дівчина, яка заявила, що «вони однаково про все довідаються»… Яка вона налякана й несмілива!

Після кількох днів тяжких роздумів я зрозумів: якщо не розкрию цю таємницю, то збожеволію.

Передусім я вирішив пересвідчитися, що Крафтштудт з математичної фірми і Крафтштудт — воєнний злочинець, — одна й та сама особа.

Опинившись біля низеньких дверей фірми Крафтштудта втретє, я відчув: зараз станеться таке, що зробить величезний вплив на все моє життя. Не знаю чому, але я відпустив таксі і лише після того, як автомобіль зник за поворотом, подзвонив.

Мені здалося, що юнак з пом'ятою, майже старечою фізіономією чекав моєї появи. Він чомусь одразу взяв мене за руку і, нічого не питаючи, повів через темне підземелля в ту саму прийомну, в якій я вже був двічі.

— Отже, з чим ви прийшли тепер? — спитав він насмішкувато.

— Я хочу бачити пана Крафтштудта особисто, — пробурмотів я.

— У вас претензії до нашої фірми, пане професор? — спитав він.

— Я хочу бачити пана Крафтштудта, — повторив я, намагаючись не дивитися у великі чорні очі юнака, в яких світився злий і насмішкуватий вогник.

— Ваша справа. Мені до цього нема діла, — промовив він після того, як я витримав хвилинне випробування його пронизуючого погляду. — Почекайте тут.

Юнак зник у дверях за скляною перегородкою і не повертався більше як півгодини.

Я майже задрімав, коли раптом почулося шарудіння в кутку і несподівано з напівмороку з'явилась постать людини в білому халаті, із стетоскопом у руках. «Лікар, — промайнуло в свідомості. — Зараз мене будуть оглядати й вислухувати. Невже це необхідно, щоб побачитися з паном Крафтштудтом?»

— Ходімо, — владно промовив лікар, і я пішов за ним, зовсім не уявляючи, що зі мною буде далі й для чого я все це затіяв.