Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Чорний вовк 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорний вовк"

308
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чорний вовк" автора Карел Фабіан. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 80
Перейти на сторінку:
до Відня, потім Лазнічка — у квартирній справі, я послала його в п’яту кімнату, потім якась… Інженер з Мюнхена, іхтіолог, потім Кроупа… Ні, я таки божевільна…

— Геленко, хіба то так важливо?

Вона спохмурніла.

— Ні, це просто прикро — самій собі здаватися божевільною.

За вікном ішов та й ішов дощ.

*

А через два дні солдат Кучера ніс листа з штампом районного народного комітету. Завернув до халупи одного лісоруба, кинув листа на стіл.

— Урядові справи — дуже неприємні справи, — засміявся він ще в дверях. — Але вам, пане, не може писати ніхто інший, крім уряду.

Він сів за стіл, з якого стирчали гвіздки.

Лісоруб здивовано дивився на лист.

— А якщо це не мені? — пробурмотів він.

Потім розірвав конверт. На його обличчі ще була недовіра. Та коли прочитав кілька рядків, у нього раптом затремтіли руки. Важко навіть було повірити, що такі великі руки можуть тремтіти.

Він швидко прикрив долонею листа і повернувся до солдата.

— А ти чого заглядаєш, га?

Солдат Кучера проковтнув слину. Він і не думав заглядати, він тільки стежив за мухою, яка сіла на край листа і почала на ньому чепуритись.

— Я… бога ради… — почав він.

Чоловік зім’яв листа. Трохи згорбився і почав розмірковувати. «Якщо цей солдат прочитав початок — це було б погано». Йому важко було зрозуміти все одразу — його мозок одвик від напруженої роботи.

Раптом його охопила страшенна радість, і він дико зареготав. Налапав під столом і витяг пляшку міцної самогонки.

— Пий! — сказав солдатові. — Випий за моє здоров’я!

— Де там! — Солдат Кучера відсунув пляшку від себе. — Мені за дві години на зміну. А ви що, дістали спадщину?

— О так, мільйон, — засміявся чоловік.

А потім подивився у вікно на кордон.

До дроту можна було докинути каменем.

*

Молодший сержант на спостережній вежі на мить відклав бінокль. Пекло очі. Він уважно вдивлявся у прикордонну смугу більше так, за інерцією. Тепер тут панував спокій, та все одно дідько повірить тому спокою. В усій широкій долині, оточеній з обох боків горами і розділеній внизу звивистою річкою, не було нічого, вартого уваги.

Замислившись, сержант задивився на лісоруба, що сидів там на горі, на межі, спершись підборіддям на коліна. «Що він тут робить?» — подумалося. Бачив його завжди тільки за роботою. Ніколи не сидів він так, склавши руки.

З нашого боку йшли провідник і стрілець — і так само на тому боці двоє прикордонників. І ті й наші з собакою. Собаки також належали до прикордонних буднів.

М’яко спускався на землю вечір. Тіні ставали довшими. Звідси, з вежі, ще краще було видно, як вони збільшувались.

Пахли модрини і сосни. Звідки взялися ці пахощі таволги і давно одквітлого дикого жасмину? А вночі почнуть фосфорувати на луках опеньки, що ростуть там на диво точними колами. А яка прекрасна грибниця, що світиться вночі…

Двоє хлопців унизу йшли вздовж кордону нечутно, як привиди. І не з обережності, і не тому, що такий був наказ, а просто вже рік, як жили вони на кордоні, і так подружили з природою, що свято шанували її мовчання.

І невіруюча людина у храмі поводиться тихіше.

Молодший сержант спохмурнів.

Прикордонники по той бік кордону голосно розмовляли. Аж сюди було чути їхню гучну мову. Один з них, старший, помітив на вежі постать нашого воїна і по-приятельському помахав рукою.

Молодший сержант ледве поворухнув рукою. Жест був дуже стриманий. Він думав: а звідки знати, на що ви здатні?

Мама розповідала: «Приїхали в зелених плащах. Тобі цікаво, хлопчику, про що думає людина в таку страшну мить? Одно вікно було в нас розбите, і я подумала — уже давно слід би замінити шибку. Але тепер не буде часу зайти до скляра.

Крізь те вікно я бачила їх. Мертва голова на кашкеті, кашкет зсунутий на лоб, на рукавах ті їхні павуки.

Вони не говорили. Ревли».

І мама розповідала, як тато вигукнув: «Іще не відчиняй». І як хотів він щось кудись сховати, але не знайшов жодного пристойного тайника, «бо у нас, хлопчику, ніколи не було потреби нічого ховати і ми не були, до того готові. І вони виламали двері — а в мене мало дух не вилетів з тіла — у нас ніхто ніколи силою не виламував двері, — навіть як жандарми приходили, то стукали, ну, могли бить у двері прикладами, але виламувати двері — ні, на таке й жандарми не наважувались».

Вони застали тата з якимись паперами в руках, він розгублено бігав з кутка в куток — ось вони вже в кімнаті, один підставив батькові ногу, і той упав. Папери розлетілися на всі боки.

А другий вбивця підняв якийсь папір і промовив: «Du verfluchter Verrater!»[3]. А потім били, били, аж поки зовсім не добили. Не на місці. Аж у концентраційному таборі.

Так, я не можу вам вірити.

Він думав також про всі ті події, що відбувалися тут рік тому. Хто б не приходив від них — стріляв. І, як правило, добре влучав. Тут і там у прикордонній стороні розсіяні маленькі пам’ятнички. А в землі лежать хлопці — такі, як я, що не спізнали навіть милої, і єдина їхня провина була в тому, що вони хотіли перешкодити негідникам порушити мир. А є такі пам’ятники, під якими лежать батьки кількох дітей.

— А тепер можеш махати мені рукою, — твердо промовив боєць.

Лісоруб, що сидів на межі, обійнявши могутніми руками коліна, думав зовсім про інше. «Ні, то неправда, — умовляв він себе. — Цирк Кроне,

1 ... 3 4 5 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний вовк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорний вовк"