Читати книгу - "Чінгісхан"

і дочки, носії вищих духовних цінностей. Це і мужній захист Хорезма Джелаль Ед-дін, і рязанський витязь Євпатій Коловрат та його побратим Ратибор, і Савелій Дикорос, Лихар Кудряш, і літописець Хаджи-Рахім, і ряд інших самовідданців. Надто вражає читача епізод, коли молода княгиня Євпраксія з малим сином на руках кидається з терема на «чорніюче каміння внизу». «Звіряча, насильницька політика Чінгісхана приречена на загибель, як противна вищим ідеалам людства», — писав В. Ян. Викриттю і осудженню цієї політики присвячені кращі сторінки трилогії. Мертве поле під Рязанню, де тільки «вовки і ворони продовжували своє криваве пирування», «груддя землі і кам’яних уламків» замість недавніх міст, багряні спалахи пожене — свідчення безплідності тиранії і завойовництва, бездуховності деспотизму, приреченості людиноненависництва.

Композиційно трилогія відповідає хроніці татаро-монгольських завоювань. Перший роман, «Чінгісхан», завершується смертю «Священного Приголомшувача всесвіту», завойовника Сибіру, Північного Китаю, Середньої Азії, Азербайджану, Північного Кавказу. Свою мрію, надію всесвітнього панування («Над всесвітом… простягнеться монгольська рука») Чінгісхан пов’язує з внуком Бату. Останній стає головною дійовою особою другого, однойменного роману («Батий»). Нащадок успішно успадкував ідею предка. Заснувавши Золоту Орду, він у середині XIII ст. захоплює Рязань, Москву, Суздаль, Владимир, проникає на землі Південно-Західної Русі, зруйновує Переяслав і Чернігів. У 1240 р. — Київ. Його намір — «ринутися з усією багатотисячною ордою… на захід сонця», підкорити «другу частину всесвіту». Радо ішли у похід монголи і примкнулі до них загони інших племен. Вони вірили, що впертий і вже осяяний славою щасливого переможного завойовництва Бату-хан пройде в сяєві пожеж грозою по всіх «вечірніх країнах» і дійде аж до «останнього моря», яке омиває «піднос землі»… Там Бату-хан в’їде на плямистому, як барс, коні на вершину кургану і ввіткне свій блискучий спис в підкорену ним землю».

Така маячила мрія. На неї, мов метелики на вогонь, ішли тисячі й тисячі обманутих перспективою легкої наживи, життя за чужий кошт простих ординців. Проте опір дедалі дужчав, знекровлена, але нескорима Русь виявляла нові й нові сили протистояти загарбникам.

Ідея, коли зважити на час написання твору (сорокові роки), аж надто актуальна. У світі вже пахло порохом другої світової, фашизм готувався до стрибка на Схід. Чуття патріотизму, священності обов’язку захисту Вітчизни було як ніколи на часі. Коли настала пора лихоліття, населення златоглавого Києва, радянське воїнство, ніби повторюючи волю своїх попередників, одностайно сказали новітнім завойовникам в сорок першому грізне «Ні!»

Добру половину свого «непереможного війська» згубив Батий під час осади Києва, узяв стольний град лише тоді, як порідшали ряди його захисників, що трималися з останніх сил, разячи ворога «чим і як могли». Рішуче відкидає старий воєвода Ратша пропозицію зберегти власне життя ціною зради. Краще смерть, ніж нице, куплене підступом існування.

Грабіжницькі походи Батия не принесли монголам радості, почуття справжньої перемоги. З пустими саквами повертається додому досвідчений воїн Назир-Кяризек, жалібний плач по загиблих зустрів його на порозі рідної оселі.

Такий фінал «Батия». Його логічне продовження знаходимо в романі «До «останнього моря»», що завершує трилогію. Лейтмотивом твору можуть бути слова-роздум Батия про безсмертність русичів. «Я знищував їх без жалю, — говорить Батий, — а мені повідомляють, що вони піднімають голову, що вони будуються, вони збирають загони».

Уособленням майбутності Русі, її історичного відродження виступає в романі молодий князь Олександр Ярославович (Невський). Талановитий полководець, він однак уникає прямої конфронтації з Батиєм, розуміючи, що Русь ще не в спромозі з ним воювати.

Роман «До «останнього моря»» має свою цікаву історію. В. Ян задумав спочатку книгу під умовною назвою «Золота Орда і Олександр Неспокійний (Олександр Невський)». Рукопис твору під тиском цензурних пресів зазнав однак істотних змін. З нього було вилучено кілька розділів, які не задовольняли тодішніх — сталінських — цінителів літератури. Автор змушений був розділити твір на дві частини, власне, «До «останнього моря»» і «Юність полководця». Від цього книжка, звичайно, багато втратила. Усе ж — і як окремий роман, і як складова трилогія — «До «останнього моря»» користується значною популярністю серед читачів і молодого, і старшого поколінь. Він розкриває історизм патріотизму нашого народу, його велику гордість минулим. «Лице Олександра світилося торжествуючою силою з радістю перемоги. Він піднявся на стременах і з якимсь юним, хлоп’ячим завзяттям високо підкинув шолом, піймав його на лету, затим, повернувши коня, помчав що було духу до того місця, де мали чекати його бойові товариші. Вони скакали вже йому назустріч з радісними вигуками».

Свідком фіналу, про який мріяв Батий, його історичним творцем виступає молода руська сила. Вона незнищенна, за нею майбуття.

Хлібороби й ремісники, будівничі й мисливці, рядове воїнство і філософи — законні володарі землі та її незліченних багатств, справжні її захисники — до такого висновку спонукають глибоко патріотичні, високогуманні твори письменника. «Я намагаюся показати читачеві, головним чином юнацтву, найгероїчніші сторінки минулого країни і народів, яскраві образи борців, які сміливо захищали свою Вітчизну від вторгнення безжальних і грізних завойовників, щоб у героїчних образах захисників люди знаходили гідний приклад для наслідування», — говорив про мету своїх романів Василь Ян.

Справді гуманна, справді велика й велична мета письменника! Давня історія для романіста — справжня пустеля, хіба що: і примітними вже, але досить поплутаними слідами попередників. Василь Ян пішов своїм шляхом. Пішов, розвідав і одкрив для нас вірогідні джерела, з яких черпатиме знання не одне покоління.

Микола Олійник

КНИГА ПЕРША
У великому Хорезмі все спокійно



Частина перша
У ПЛАЩІ ДЕРВІША


Розділ перший
ЗОЛОТИЙ СОКІЛ