Читати книгу - "Золото і анаконда"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Два-три роки тому було знайдено ще один скарб. Кілька робітників, прокладаючи труби водопроводу, викопали скриню з церковним начинням, іконами й розп'яттям із срібла та золота. Гадають, що їх сховав якийсь монах, коли 1767 року з Еквадору висилали всіх єзуїтів.
Моя теша, звичайно, теж шукала в Кіто скарбів, однак поки що даремно. Якось вона попала в неприємну історію, про що я вже згадував у одній із своїх книг. Вона найняла старий будинок, у якому сподівалась знайти скарб, і почала зривати підлогу. Скінчилось усе тим, що стіни будинку завалилися, і їй довелось мати справу не лише з власником будинку, а й з поліцією.
А втім, теша знає стільки місць, де мають бути заховані скарби, що яких вона не зазнавала невдач, у неї залишається надія знайти золото десь-інде. До того ж вона бачила сон, ніби я знайшов найбільший з усіх скарбів — золото інків, заховане в Льянганаті — дуже дикій гірській місцевості. Тому вона впевнено дивилась у майбутнє.
Недовірливий читач певно спитає: чи інкські скарби справді існують, чи, може, це просто балаканина?
Але ж ні. Історія зберегла багато цікавих відомостей про легендарний скарб інків.
2
ЗОЛОТО ІНКІВ
Історія розповідає ось що.
1532 року іспанський завойовник Франціско Пісарро захопив у полон інкського імператора Атауальпу в Кахамарці в Перу, проявивши при цьому, в ім'я святої церкви, віроломність і нелюдську жорстокість. Атауальпа з своїми наближеними прибув на запрошення Пісарро до його табору, де на них «чекав бенкет». Вони прийшли без зброї, наївно вірячи, що іспанці — благородні люди. Проте наближених Атауальпи було знищено в кривавій різанині, а самого імператора — взято в полон. Надто пізно зрозумів інкський імператор справжню натуру білих людей. Це були не сини сонця, як гадали багато інків. Як розповідає легенда, предки інків були білими і зійшли на землю з палацу бога Сонця; пророцтво провіщало, що бог Сонця знову пришле на землю білих людей. Ні, це були не сини Сонця, а злі і підступні люди, страшні в своїй жорстокості і ненаситній жадобі золота. Задля золота вони переслідували, катували, вбивали, і золотом надумав тепер Атауальпа купити собі волю.
Він покликав Пісарро і сказав йому:
— За свою волю я дам тобі стільки золота, скільки треба, щоб укрити підлогу в цьому приміщенні.
Приміщення ж, у яке замкнули Атауальпу, було просторе — шість метрів завдовжки і чотири завширшки. Іспанці, що були з Пісарро, недовірливо перезирнулися: вони не могли повірити, що імператор міг зібрати таке багатство. Але Атауальпа не зрозумів їхніх поглядів — він подумав, що іспанці хочуть ще більше. Тому він підняв руку і доторкнувся пальцями до стіни:
— Ось до цього рівня я наповню кімнату золотом! — заявив він.
Конквістадори зареготали. Всі, крім Пісарро. Він не раз чув про казкові багатства інкської держави і тому повірив Атауальпі. Пісарро провів на стіні, там, де показував полонений, червону риску, покликав писаря і звелів йому записати слова Атауальпи. Полонений зобов'язався наповнити ще й менше сусіднє приміщення сріблом.
Того ж самого дня імператор розіслав гінців по своїй великій державі з наказом доставити в Кахамарку всі золоті й срібні речі, котрі прикрашали храми, палаци та громадські споруди.
Підданці імператора відразу почали виконувати його наказ, і невдовзі сотні носильників рушили до табору Пісарро, згинаючись під коштовним тягарем. Очі в іспанців жадібно палали: в Кахамарку було принесено величезні багатства. Так минали тижні, а більшої частини викупу ще бракувало. Пісарро охопила нетерплячка. Полонений імператор, який тужив за волею, теж хвилювався і, щоб прискорити сплату викупу, запропонував послати іспанських гінців з охоронними грамотами до столиці імперії Куско і до храму Покачамак, де переховувалися величезні скарби — золото, принесене в дар тисячами молільників. Так і зробили, і згодом гінці повернулися з Кахамарки з новими багатствами.
Однак інкський імператор знову зіткнувся з підступністю і віроломством. Під впливом своїх воїнів і чорнорясників, котрі боялися, що Атауальпа готує потаємну змову, Пісарро влаштував сміховинний суд над імператором і виніс йому смертний вирок. Інкського володаря було страчено. Цим Пісарро вписав одну з найчорніших сторінок у вже й так темну історію іспанської загарбницької війни.
Золото й срібло, принесене в Кахамарку, іспанці поділили. Оцінено його в сорок тисяч вісімсот шістнадцять срібних марок і мільйон чотирнадцять тисяч двадцять шість золотих песо. Срібна марка дорівнює приблизно тридцяти грамам срібла, а золотий песо — монета, яку можна прирівняти до сотні шведських крон. Отже, загальна вартість здобичі становила понад сто мільйонів крон[2]. П'ята частина належала іспанському королю, решту конквістадори поділили між собою згідно з званням і станом. Лев'яча пайка дісталася Франціско Пісарро — біля семи мільйонів крон. Серед інших речей він одержав трон із щирого золота.
В момент загибелі Атауальпи тисячі носильників із золотом і сріблом прямували до Кахамарки, але, як тільки поширилася чутка про вбивство імператора, більшу частину цього багатства було негайно сховано, щоб воно не дісталося іспанцям. Конквістадори збагнули, що треба діяти блискавично, коли вони хочуть привласнити собі ще щось із казкових інкських скарбів. Сам Пісарро вирушив на південь до Куско, а капітан Себастьян де Бенальказар пішов на північ у напрямку теперішнього Еквадору.
Пісарро захопив чималу здобич, зате Бенальказару не пощастило. Прибувши в Кіто, він застав його спустошеним. Від храмів і палаців залишились самі лиш димучі руїни. Все золото і коштовності зникли. Цю несподіванку іспанцям влаштував Руміньяуї, один з найвидатніших полководців Атауальпи. Він прямував з великим караваном золота в Кахамарку, коли до нього дійшла чутка про смерть Атауальпи. Руміньяуї швидко вернувся в Кіто, проголосив себе імператором і зібрав військо для відсічі білим загарбникам. Однак його зусилля виявились марними. Руміньяуї було переможено в битві біля
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Золото і анаконда», після закриття браузера.