Читати книгу - "Дорогами Маклая"

Міцно скріпивши ліанами в'язанки, авіатор сплів з бамбукових пагонів щось на зразок полотнищ для вітрила й тента, вистругав про всяк випадок весла і, повантаживши на пліт недозрілі кокосові горіхи й дикі банани, пустився в плавання — куди гнав вітер і тягла течія.

Можна тільки дивуватися, як він вижив. Південні моря, такі привабливі з борту океанського лайнера, насправді криють підступні несподіванки, особливо в тропічній смузі на схід від Індії. Саме тут зароджуються тайфуни і частіше, ніж у будь-якому іншому куточку земної кулі, лютують завжди несподівані, начебто виниклі з нічого, але неймовірної сили смерчі. Легеньке суденце або невеликий пліт ці грізні вихори здатні буквально угвинтити в небо. І ніколи не знаєш, де і в яку мить їх треба остерігатися. Мореплавцеві вони загрожують скрізь: і на відкритих водних просторах, і, здавалося б, у спокійних протоках.

Та південні моря страшні не лише цим. Найнебезпечніше тут сонце. На кожен квадратний сантиметр земної поверхні в тропіках воно посилає від 600 до 800 калорій тепла в день. Отже, людський організм щоденно дістає сотні тисяч калорій, і якщо він одразу не віддаватиме їх, то людина приречена. Вона гине від перегріву, як викинутий на берег дельфін, єдиний порятунок — безперервно потіти: кожен грам поту забирає з собою 585 калорій. Та це означає, що людське тіло повинне надзвичайно інтенсивно виділяти вологу, близько чотирьох літрів на добу, і, якщо втрати її постійно не поповнювати, смерть настане від обезводнення організму.

Окрім тих небагатьох випадків, коли в розставлені на плоту горіхові шкаралупи щастило зібрати трохи дощової води, ван Боссе доводилося пити тільки сік кокосових горіхів — по два горіхи на день, уранці та ввечері, і з'їдати не більше чотирьох бананів. Він не знав, скільки триватиме плавання, тому свої припаси намагався заощаджувати.

Навіть якщо в одному горісі 500 грамів соку, то це ще не чиста вода, її там не більше трьох чвертей. Отже, замість конче потрібних чотирьох літрів ван Боссе не випивав за добу й літра. При такому водному режимі під пекучим тропічним сонцем у нього за всіма перевіреними даними на сьому-восьму добу мала затуманитись свідомість, а ще через три-чотири дні його спіткала б смерть.

Ван Боссе витримав п'ятдесят сім днів! Коли його пліт нарешті прибило до великого острова Тімор, він зійшов на берег виснажений, ледве рухаючись. Здичавів і висох, як мумія, але розум у нього лишився ясним і здоров'я загалом не підупало. Йому був потрібен тільки відпочинок і нормальне харчування.

Я розповідаю про не так докладно тому, що не стань ван Боссе «тропічним феноменом», як його потім назвали в газетах, про варанів Комодо, мабуть, не знали б ще дуже довго. Хоч він усіх переконував, що вони існують, йому ніхто не вірив. Зате всі були захоплені його самотнім плаванням, і це несподівано принесло йому гучну славу. Але ван Боссе було прикро. Він ніяк не міг примиритися з думкою, що його, лейтенанта Королівських військово-повітряних сил Нідерландів, дворянина, вважають просто за фантазера, а може, навіть за брехуна.

І тут пішла на користь слава «феномена». З новоявленою знаменитістю зажадав познайомитися генерал-губернатор Нідерландської Ост-Індії. Ван Боссе запросили в губернаторський палац. «Ага, — подумав він, — цієї нагоди я не пропущу». І повів дипломатичну гру. Нічого не розповідаючи губернаторові про велетенських ящерів, він на всі лади став вихваляти «свій» безлюдний острів. Який там пречудовий клімат, природа, можливості для землеробства, рибальства, одне слово — рай земний, та й годі. Ось тільки дивно, що такий скарб знаходиться в самісінькому центрі однієї з найстаріших колоній Нідерландів, а про нього досі ніхто нічого не знав.

— Що ж, — наморщив лоба губернатор, — якщо цей ваш острів і справді такий гарний, треба його добре обстежити. Ви не заперечуєте, якщо ми доручимо вам очолити експедицію?

Ван Боссе, звичайно, на це й розраховував, проте вів далі гру. Відповів, начебто розмірковуючи:

— Коли ви вважаєте мене гідним… Я був би радий, ваше превосходительство, але мій командир…

— Дурниця! — з вередливою сердитістю вельможі обірвав губернатор. Який, мовляв, там ще командир, перед тобою — генерал-губернатор! Його превосходительство вочевидь запалився. — Якірна стоянка для фрегата біля вашого острова знайдеться?

— Так, ваше превосходительство, бухти там чудові.

— Гаразд, підете на фрегаті.

Експедицію розвідників-аграрників було споряджено за всіма правилами. Зрозуміло, їх чекало розчарування. Але тільки не ван Боссе. Цього разу, залишаючи Комодо, він віз на Яву речовий доказ — десяток драконячих шкур і двох живих драконенят.

Світ був приголомшений.

Генерал-губернатор, одначе, загального захоплення не поділив. Коли йому доповіли про наслідки експедиції, він наказав розжалувати ван Боссе у рядові й звільнити з авіації без вихідної допомоги. За безпардонний обман влади.

Решту свого життя невдатний авіатор присвятив вивченню варанів Комодо. Помер він у 1938 році на острові Ява, у Богорі. На його могилі стоїть великий базальтовий камінь з цікавим написом:

ХЕНДРІК АРТУР МАРІЯ

ван БОССЕ

(16. V.1879 –3. ХІ.1938)

Авіатор — від невгасимої жаги пізнання;

мореплавець-самітник — через біду;

першовідкривач варанів остр. Комодо — також через біду;

лютеранин — за хрещенням;

ЗООЛОГ, ДОКТОР ПРИРОДНИЧИХ НАУК —

внаслідок обману,

аби не мати слави обманщика.

ПЕРОМ ЗЕМЛЯ ТОБІ!

Знижуючись, літак лягав у крутий віраж. Учепившись за кільце над лавкою, я припав до ілюмінатора. Так ось ти який, Комодо! Одразу весь як на долоні. Порізані ущелинами лисі гори, рівнинні переліски… З високості природа видається чахлою, на соковиту Яву Комодо зовсім не схожий. Начебто сюди, за екватор, закинули клаптик північного Марокко. На рівнинних місцинах