Читати книгу - "Сивий Капiтан, Володимир Миколайович Владко"

Раптом змовк i захриплий голос з репродукторiв. Мабуть, з того мiсця, де сидiв диктор-спостерiгач, теж стало помiтно, що танки несподiвано спинилися. На вулицi враз стало тихо. Тiльки збуджено, хоча й приглушено, гомонiли люди.

- Усi спинилися! - весело вiдзначив кремезний чоловiк.

Ось один з агентiв полiцiї швидко стрибнув на мотоцикл, що стояв бiля рогу. Вiн натиснув на педаль стартера, раз, вдруге, втретє... Нiяких наслiдкiв, мотор не працював!

- Бач? - здивовано сказав кремезний. - Фредо, дивись, здається, нiби спинилися всi мотори... не лише в танках, а й у мотоциклах... мабуть, i в автомобiлях теж... От тобi й непереможнi, от тобi й натхненi iм'ям великого Фернандеса!..

Агент полiцiї, що все ще не мiг завести свiй мотоцикл, люто поглянув у бiк кремезної людини. Вiн, очевидно, розчув зухвалi слова, але не мiг розiбратися, хто саме насмiлився вимовити їх. Агент мовчки насторожено переводив погляд з одного на другого, на третього... Якийсь чолов'яга з натовпу, вкрай зляканий можливiстю потрапити пiд пiдозру, вирiшив будь-що очистити себе в очах роздратованого агента i на весь голос загорлав, не зводячи переляканих очей з агента:

- Еввiва каудiльйо! Слава великому Фернандесу!

Це вийшло так кумедно, так разюче недоречно, що навiть похмурий, стриманий Фредо посмiхнувся, а кремезний Педро голосно зареготав. Агент, остаточно розлютований, зiскочив з мотоцикла i кинувся до нещасного винуватця недоречного смiху. Але той i сам уже збагнув, що його вiтальний вигук був не до дiла; вiн швиденько шмигнув мiж сусiдами назад i сховався за їх спинами. Тодi агент, втративши надiю спiймати порушника спокою, рiшуче наблизився до Педро.

- А чого це ви смiялися тут?.. - загрозливо почав вiн, владно простягаючи до нього руку. Проте в цей час гомiн раптом посилився:

- Дивись! Дивись!

- Що це за дивна машина?

- Така велика!..

Фредо вiдчув, як Педро схопив його за руку:

- Слухай, Фредо Вiкторе!.. - голос його схвильовано уривався. - Можеш вважати мене за останнього дурня, якщо зараз не станеться щось надзвичайне!

Ближче до тротуару, на якому вони стояли, мiж шеренгою фалангiстiв у чорних сорочках i застиглою колоною важких танкiв повiльно рухалась дивовижна машина. Велика, як двоповерховий автобус, сiро-зелена, уся немовби металева, лише з кiлькома круглими вiконцями, крiзь якi не можна було нiчого розгледiти всерединi, - машина ця нагадувала велетенську довгасту й приплюснуту зверху краплину води, скеровану товстим кiнцем уперед. Великi колеса можна було тiльки вгадувати пiд металевими щитами, що зливалися з кузовом. Зверху було щось подiбне до поруччя, яке оббiгало весь кузов навколо.

А втiм, головне, що дивувало людей, був самий факт: адже чудний автомобiль упевнено рухався серед застиглих танкiв. Як це вiн вiльно посувався вперед, коли спинилися геть усi машини?

Небачений автомобiль повiльно їхав уздовж тротуару, по самому краю мостової. Його сiро-зелений бiк майже торкався великих дерев, якими так густо була обсаджена з обох бокiв Авеню-дель-Прадо. Фалангiсти, якi досi стояли ланцюгом ближче до мостової, перед деревами, змушенi були тепер вiдступити на самий тротуар. Гомiн у натовпi дедалi наростав:

- Дивись! Отам, нагорi!

- Що це таке?

У верхнiй частинi автомобiля вiдкрився невеличкий люк, кришка якого повiльно вiдходила вбiк. З люка сантиметр за сантиметром висувалася гнучка блискуча металева паличка. Автомобiль їхав так само повiльно.

- Антена, - коротко зауважив Фредо Вiкторе.

3. ТАЄМНИЧИЙ "ЛЮЦИФЕР"

Автомобiль майже спинився. Його колеса ледве оберталися. З маленької антени, яка хиталась над автомобiлем, раптом зiрвалися блискучi блакитнуватi iскри. I одразу в мовчазних до того вуличних радiорепродукторах щось зашарудiло, затрiщало. Потiм з них пролунало пронизливе завивання, подiбне до звуку сирени. Натовп тривожно замовк.

I в цьому мовчаннi залунав дужий виразний голос. Це говорив уже не той захриплий казенний диктор, який прославляв, захлинаючись, танки й панцерники диктатора Фернандеса. Це був зовсiм iнший голос - упевнений, чiткий i рiвний. Вiд спокiйних смiливих слiв, що лунали в повiтрi, у кожного слухача враз перехоплювало подих: адже чи не за кожне з них першого-лiпшого iберiйця жандарми негайно кинули б до в'язницi, закатували...

- Слухайте мене всi, хто досi змушений був слухати найманого фалангiстського диктора, - говорив виразний голос. - Слухайте тепер мене, людину, яка не боїться анi кривавого уряду Фернандеса, анi його кровожерних собак - жандармерiї та полiцiї! I хай нiхто не пробує спинити мою промову, що лунає з урядових репродукторiв. З цього нiчого не вийде. Сильнi коливання мого радiопередавача пiдкорили собi, заглушили урядову радiостанцiю, вона не може завадити менi. Отож слухайте, iберiйцi!

Проте люди i без того збуджено слухали, затамувавши подих.

- Насамперед, - вiв далi спокiйний голос, - я хочу захистити вiд можливої кари солдатiв i механiкiв вiйськових автомашин i танкiв. Вони нi в чому не виннi. Мотори їхнiх машин цiлком справнi. Усi машини спинив я вiдомим тiльки менi способом. Жодна автомашина чи танк не рушить з мiсця, доки я не дозволю цього. Диктор щойно прославляв непереможнiсть цих машин, твердячи, що нiхто i нiщо їх не спинить. Як бачите, це брехня. Така сама брехня, як i все, що твердить вам кожного дня уряд кривавого Фернандеса. Я спинив усi машини, навiть не виходячи з мого "Люцифера", з винайденого i збудованого мною могутнього апарата, який проїжджає зараз перед вами вздовж Авеню-дель-Прадо...

- "Люцифер"!

- Ця машина зветься "Люцифер"!

- Дивна назва!

- Жахлива назва!

Перекриваючи гомiн натовпу, який не мiг стримати вигукiв збудження, мужнiй голос вiв далi:

- Я навмисно назвав мiй апарат "Люцифером". Хай монахи й попи твердять, що це назва сатани, диявола! Це не так! Люцифером називають зiрку, що з'являється на ще темному нiчному небi перед сходом сонця. Люцифер - це значить свiтлоносець!

- Ти чуєш, Фредо? - багатозначно прошепотiв Педро. - "Зiрка, що з'являється перед сходом сонця"... Що вiн має на увазi?

Натовп загомонiв знову, тепер уже стривожено. Бо фалангiсти i