Читати книгу - "Майже опівночі, Мартін Кейдін"

— У них на хвостах літери ДПО, — зауважив він. Майрон Сміт нахилився до вікна.

— Це, напевне, розшифровується як Державна повітряна охорона.:

— Гм, можливо, — замислено відповів Чамберс. Він досі нікого не міг зрозуміти. — Але що їм тут робити, посеред… Ти чуєш, Гесе, він просить настроїтися на зв'язок. Простеж по діапазонах, може, й піймаєш.

Чамберс мав рацію. Майклс уже надів навушники, Чамберс і Сміт ухопили свої.

— …Екстрене розпорядження. Повторюю, екстрене. Наказуємо вам негайно сісти. За двадцять миль прямо по курсу посадочна смуга. Починайте зниження негайно. Прийом.

— Екстрене розпорядження? Негайно сісти? Якась чортівня!

— Нічого не розумію, — зараз же озвався другий пілот, — та все це мені зовсім не подобається. Щось тут не те, Діку. Ніхто не стане посилати за нами літаки повітряної охорони. І не підніме в повітря «п'ятдесят перші», це вже точно.

— Авжеж не підніме! — гарикнув Чамберс. Він підніс до рота свій мікрофон. — Дев'ять-вісім-два викликає «мустанга» зліва по нашому борту. Не знаю, чого ви хочете, але я в цю гру не граю. Я не збираюся приземлятись, і мені нічого не відомо про щось екстрене. Як зрозуміли? Прийом.

— Починайте зниження негайно. Це наказ. Повторюю, це наказ.

— Іди ти зі своїм наказом!.. — огризнувся Чамберс. — Ми не збираємося… а чорт, що це він робить?!

Блискучий пунктир перетнув повітря перед транспортним літаком.

— Трасуючі! Цей сучий син б'є по нас трасуючими! — заволав Славік із вантажного відсіка.

— Гесе, дай сигнал про допомогу! — закричав Чамберс радистові. — Передай хоч будь-кому, що тут діється! — Він на мить замовк. — Славіку!

— Слухаю, сер!

— Де другий винищувач?

— Сидить у нас на хвості праворуч, сер. Трохи вище. Це він стріляв.

— Гаразд, — урвав його Чамберс. — Тільки не спускай його з очей. Гесе, ти зв'язався з ким-небудь?

— Ні, сер, — відгукнувся радист. — Найближча станція мовчить, а з іншими зв'язку немає.

Ця думка прийшла до них одночасно. Вони були поза межами зони радіозв'язку, та коли повернути назад, за кілька хвилин зв'язок відновиться. Проклинаючи все на світі, Чамберс відключив автопілот і вхопився за важелі.

Але не встиг він повернути й на тридцять градусів, як не більш ніж за метр від кабіни повітря прошила друга черга трасуючих куль. Чамберс знову повернув величезний транспорт по курсу.

Голос льотчика лівого винищувача пролунав у навушниках спокійно і впевнено.

— Посадочна смуга за пятнадцять миль прямо по курсу. Дев'ять-вісім-два, починайте зниження. І накажіть своєму хлопцеві, щоб даремно не грався з рацією.

Вони очманіло перезирнулися, не вірячи власним очам і вухам.

— Даю вам десять секунд. Наступна черга буде по кабіні.

Підполковник Пол Бейєрсдорф дивився у вікно на шерегу дерев із прив'ялим від гарячого каліфорнійського сонця листям. Військово-повітряна база Нортон таки непогане місце, але ця триклята спека, та ще смог, який подеколи насувається з узбережжя…

Бейєрсдорф обернувся до генерала Шерідана.

«Він здається незворушним, наче робот, — подумав підполковник. — Якщо я добре знаю старого, то в нього всередині зараз усе кипить. Йому конче треба швидко розплутати цю історію, інакше вона може коштувати йому кар'єри».

В цю мить до кімнати, де мала відбутися нарада, зайшов сержант, і підполковник Бейєрсдорф був змушений урвати свої роздуми. Сержант мав вигляд, ніби щойно зійшов з призовного рекламного плаката, — такий він був блискучий і прилизаний. Він підійшов до генерала точно за статутом, тільки що підборами не клацнув:

— Повідомлення з оперативного відділу, сер. — Генерал мовчки чекав, що буде далі. — 3 приводу полковника Рейдера, сер. — Усі в кімнаті насторожилися. — Він приземляється через кілька хвилин. Його літак горів — вийшов з ладу лівий двигун, сер. Були також неполадки в енергосистемі. Він оце тільки тепер зумів зв'язатися з нами і просить негайно доповісти вам.

Генерал поважно кивнув.

— Дякую, сержанте.

І нічого більше. Досвідчений сержант, добре знаючи генерала, навіть не запитав, чи треба щось передати Рейдерові. Якби генерал мав таке бажання, то не чекав би запитань. Сержант так хвацько виконав поворот «кругом», що йому позаздрив би й бувалий прусський служака.

Артур Шерідан ніколи по-справжньому не боявся смерті. Щоправда, під настрій він полюбляв говорити про свій «останній виліт». У небі на військового льотчика постійно чигає смерть. Коли ескадрилья величезних бомбардувальників пробивається крізь потужний вогонь зенітних батарей, хтось неодмінно має стати жертвою бездушного закону середніх чисел. Але кожен вірить, що це буде хтось «інший». Коли скрізь навколо тебе смерть, ти зрештою звикаєш не помічати її.

До смерті, вважав Артур Шерідан, треба ставитися так само, як стародавні греки ставились до головного болю. Із зневагою.

«Цікаво, чи знає Бейєрсдорф, що в мене мало не розколюється голова, — подумав Шерідан. — Взагалі ніколи не збагнеш, що знає й чого не знає мій помічник. Справжній ходячий комп'ютер. Причому найвищої якості. Він завжди знає, куди хилить шеф, і без жодних розпитувань приходить на допомогу. А саме зараз я потребую допомоги, і то негайно. Як могло статися, чорт забирай, що серед білого дня в самому центрі Сполучених Штатів мов крізь землю провалився великий транспортний літак?»

Питання поставлено, відповіді немає. А всі навколо вимагають, щоб саме він, Артур Шерідан, дав відповідь. Негайно. Адже загубився не звичайний собі транспортний літак. Хіба можна вважати звичайним літак, який несе у своєму череві п'ять ядерних бомб? Генерал-лейтенант Девід А. Браунелл, генеральний інспектор Військово-повітряних сил, віддав наказ начальникові служби безпеки польотів бригадному генералові Артуру С. Шерідану: «Облиште все. Негайно… Запряжіться в цю справу і знайдіть той бісів літак. Знайдіть атомні бомби, хай вони будуть тричі прокляті». Цей С-130 ще не так довго пропадає не знати де, щоб офіційно доповідати Білому дому, але чекати цього лишилось лічені години, не більше доби.