Читати книгу - "Зима-чарівниця, Янссон Туве"

Вона облила снігового коня водою з річки і наносила до купальні дров.

– Не виходьте нині з хати, – порадила своїм помічницям. – Бо вона ось-ось надійде.

Невидимі мишки закивали головами, а у шафі щось схвально зашаруділо. Тоді Вітрогонка подалася надвір, аби попередити решту.

– Не хвилюйся, – заспокоїла її Маленька Мю. – Як тільки мороз почне щипати за пальці, я відразу заховаюся в купальні. А Мюмлю завжди встигнемо прикрити соломою…

І крихітка помчала кригою на своїй срібній таці.

Вітрогонка попрямувала далі, в Долину. По дорозі їй стрінулося білченя з гарним хвостиком.

– Сьогодні увечері заховайся у дуплі, бо ось-ось прийде Велика Холоднеча, – застерегла вона малюка.

– Гаразд, – погодилося білченя. – Ти не бачила часом шишку, яку я заховав десь тут поблизу?

– Ні, не бачила. Пообіцяй не забути про те, що я тобі щойно сказала.

Не виходь з дупла, коли посутеніє. Це дуже важливо!

Білченя неуважно кивнуло.

Вітрогонка рушила до будиночка Мумі-тролів, видряпалася мотузяною драбиною на дах, відчинила віконце на горище і покликала Мумі-троля.

Він саме лагодив купальну одежину родини, загниваючи дірки червоною бавовняною ниткою.

– Я хотіла лише попередити, що насувається Велика Холоднеча! – гукнула Вітрогонка.

– Ще більша? – запитав Мумі-троль. – Які ж ті холоднечі бувають?

– Ця найлютіша, – пояснила Вітрогонка. – Вона прийде просто з моря, коли спадуть сутінки і небо стане зеленим.

– Це жінка? – здивувався Мумі-троль.

– Так, до того ж дуже вродлива. Але остерігайся дивитися їй у вічі, бо замерзнеш на крижинку. Станеш схожим на хрусткий хлібець, і будь-хто зможе поламати тебе на маленькі шматочки. Тому увечері не виходь з будинку.

З тими словами Вітрогонка подалася геть.

Мумі-троль зійшов у льох, наповнив водою паровий котел, понакривав ковдрами свою сонну родину, а тоді завів усі годинники і покинув будинок.

Йому кортіло побачити Крижану Пані.

Коли Мумі-троль зійшов униз, до купальні, небо зблідло і почало набирати зеленкуватої барви. Вітер заснув, сухі мертві стебла осоки завмерли непорушно біля берега.

Він прислухався. Здавалося, сама тиша дуже тихенько щось собі наспівує. А може, крига, що чимраз тугіше сковувала море.

У купальні було тепло, на столі стояв блакитний чайник Мумі-мами.

Мумі-троль сів у плетене садове крісло.

– Коли вона прийде? – запитав він.

– Скоро, – відказала Вітрогонка. – Але ти не турбуйся…

– Я не турбуюся про Крижану Пані, турбуюся про інших. Про тих, кого зовсім не знаю. Скажімо, про того, хто мешкає під посудним столиком. Чи у моїй шафі – он там, у кутку. Чи про Мару, котра лишень знає, що мовчки витріщатися.

Вітрогонка замислено потерла носика.

– Бач, – мовила вона, – чимало таємничого і дивовижного трапляється лише взимку, а не влітку, восени чи навесні. Тоді з’являються розмаїті нічні створіння, яким ніде нема притулку. Мало хто вірить у їхнє існування. Увесь рік вони ховаються від сторонніх очей, коли ж оповитий спокоєм навколишній світ стає білим, ночі довгими, а все живе впадає у зимовий сон, виходять зі своїх сховків.

– Ти їх знаєш? – поцікавився Мумі-троль.

– Лише декого. Скажімо, отого, що мешкає під посудним столиком, знаю дуже навіть добре. Однак він ревно оберігає свої таємниці, тож я не зможу вас познайомити.

Мумі-троль пхнув лапкою ніжку стола і зітхнув:

– Зрозуміло, аякже. Але я не хочу жити серед таємниць! Що ж це за життя: потрапляєш у цілком новий для себе світ, а ніхто й не поцікавиться, звідки ти взявся і як жив раніше! Навіть Маленька Мю не бажає розмовляти про справжній світ.

– Нікому не відомо, який світ справжній, а який – ні, – сказала Вітрогонка, притиснувшись носом до шибки. – Он вона вже йде…

Маленька Мю розчахнула двері й шпурнула на підлогу срібну тацю, яка задзвеніла, падаючи.

– З вітрилом цілком незле, але тепер мені потрібна муфта, – заявила вона. – Скільки б я не кроїла, з шапки– грілки твоєї мами ніколи не вийде муфта. У такому вигляді, як зараз, її навіть їжакові-переселенцеві не подаруєш[7].

– Воно й видно, – Мумі-троль похмуро зиркнув на шапочку-грілку, якою Мумі-мама накривала кавник чи яйця до сніданку.

Маленька Мю пожбурила шапочку на підлогу, а одна з мишок-невидимок миттю викинула її до пічки.

– То що, скоро вона вже прийде? – нетерпеливилася Маленька Мю.

– Гадаю, так, – поважно відповіла Вітрогонка. – Ходімо поглянемо!

Вони вийшли на поміст купальні, витягнувши носики до моря.

Нічне небо мерехтіло зеленавими переливами, увесь світ, здавалося, був зроблений з тонкого скла. Навколо панувала непорушна тиша, великі яскраві зорі блищали над їхніми головами, віддзеркалюючись у лискучій крижаній поверхні моря. Було жахливо холодно.

– Так, – кивнула Вітрогонка, – вона вже йде. Повертаймося до хати…

Мишки покинули забави й притихли під столом.

Ген далеко кригою простувала Крижана Пані. Вона була біла, немов стеаринова, та якщо дивитися на неї через шибку праворуч, то здавалася рожевою, а якщо праворуч – то ясно-зеленою.

Раптом Мумі-троль відчув, що шибка стала такою холодною, аж йому заболів ніс, і він налякано відсахнувся.

Товариство сиділо навколо пічки, очікуючи приходу Крижаної Пані.

– Не дивіться туди, – порадила Вітрогонка.

– Ой, щось шкряботиться у подолі моєї спідничини, – сполошилася Маленька Мю, глянувши собі на коліна, але нічого там не побачивши.

– То мої налякані мишки, – пояснила Вітрогонка. – Не ворушися, вони зараз підуть собі…

У ту мить Крижана Пані пройшла повз купальню. Можливо, вона зазирнула досередини крізь вікно, бо враз потягло холодом, а розпечена до червона залізна пічка зблідла. Невдовзі усе минулося. Невидимі мишки засоромлено зістрибнули з колін Маленької Мю, усі кинулися до вікна.

Крижана Пані стояла біля самого берега, порослого осокою, спиною до купальні, нахилившись над чимось у снігу.

– Там білченя, – сказала Вітрогонка. – Воно забуло, що треба сидіти вдома…

Крижана Пані схилила своє вродливе обличчя над білченям і знічев’я почухала його за вушком. А воно заворожено дивилося на неї, просто у холодні блакитні очі Пані. Крижана красуня усміхнулася і пішла далі.

А бідолашне білченя залишилося лежати догори лапками, застигле й скоцюрблене.

– Біда, – понуро буркнула Вітрогонка, натягаючи на голову шапку.

Вона відчинила двері, хурделиця увірвалася досередини. За якийсь час Вітрогонка повернулася і поклала білченя на стіл.

Невидимі мишки вмить принесли гарячої води, загорнули бідолаху в теплий рушник, але марно. Лапки його так само сумно стирчали догори, вусики навіть не здригнулися.

– Воно зовсім мертве, – діловито констатувала Маленька Мю.

– Принаймні побачило щось прекрасне перед смертю, – мовив тремтячим голосом Мумі-троль.

– Твоя правда, але зараз воно однаково нічого не пам’ятає, – заперечила Мю. – А я маю намір зробити собі теплу муфточку з його хвоста.

– Не смій! – обурився Мумі-троль. – Хвостик зостанеться разом з ним у могилці. Ми ж поховаємо білченя, правда, Вітрогонко?

– Гм, – відповіла Вітрогонка. – Невідомо, чи велика втіха мертвому від його хвоста…

– Не кажи раз у раз, що білченя мертве. Будь ласка! – попросив Мумі-троль. – Це так жахливо.

– Якщо хтось мертвий, то мертвий, – лагідно пояснила Вітрогонка. – Оце білченя з часом стане землею. А згодом на тому місці виросте дерево, по якому гасатимуть нові білченята. Хіба ж то так сумно?[8]

– Може, й ні, – змушений був погодитись Мумі-троль, шморгаючи носом. – Та у будь-якому випадку завтра його треба поховати, неодмінно разом з хвостом. Слід влаштувати пристойний похорон!

За ніч купальня дуже вихолола. Хоч вогонь усе ще горів у пічці, однак було помітно, що невидимі мишки втомилися. Під покришкою кавника, якого Мумі-троль приніс із дому, утворилася смужка криги.

Мумі-троль, зрештою, відмовився від кави на знак трауру за білченям.

– Мусиш мені дати мій купальний халат, – сказав він урочистим тоном. – Мама казала, що на похоронах усі мерзнуть…

– Відвернися і полічи до десяти, – звеліла Вітрогонка.

Мумі-троль відвернувся до вікна, почав лічити.

Коли дійшов до восьми, Вітрогонка уже зачинила двері до шафи і простягнула йому блакитний купальний халат.

– О, ти пам’ятала, що мій халатик блакитного кольору, – зрадів Мумі-троль.

Він запхав лапки до кишень, але сонячних окулярів там не виявилося, натомість знайшлося трохи піску та білий кулястий камінець. Мумі-троль стиснув камінчик у лапці. У його округлості немов причаїлося літо, здавалося, камінець ще навіть зберігав тепло сонячного проміння.

– У тебе такий вигляд, наче ти помилився і прийшов не на ту гостину, – шпигнула його Маленька Мю.

Мумі-троль навіть не глянув у її бік.

– То ви йдете на похорон чи ні? – запитав він суворо.

– Звичайно, йдемо, – потвердила Вітрогонка. – То було не таке вже й погане білченя.

– Особливо його хвостик, – додала Мю.

Вони загорнули білченя у стару купальну шапочку і вийшли на колючий мороз.

Сніг поскрипував під їхніми лапами, а з рота вихоплювалися клуби морозяної пари. Носи так задеревіли, що навіть наморщити їх не вдавалося.

– Але ж міцно хапає! – захоплено вигукнула Маленька Мю, стрибаючи по кризі.

– Може, ти б стрибала не так жваво, – дорікнув Мумі-троль. – Усе ж похорон, а не розвага!

Він не міг глибоко дихати, бо морозне повітря перехоплювало подих.

– Я ніколи не знала, що у тебе є брови, – зацікавлено приглянулася до Мумі-троля Маленька Мю. – Вони побіліли, і вигляд у тебе ще кумедніший, ніж звичайно…

– То мороз начепив брови, – суворо зауважила Вітрогонка. – А тепер помовч, бо ні ти, ні я нічогісінько не тямимо в похоронах.

Мумі-троль від тих слів повеселів. Він приніс білченя до свого будинку і поклав перед сніговим конем. Потім видряпався мотузяною драбиною, заліз через вікно і опинився у теплій сонній вітальні. Мумі-троль перетрусив усі шухляди, перевернув усе догори дном, але не знайшов того, чого шукав. Тоді підійшов до маминого ліжка і прошепотів своє запитання їй на вушко. Мама зітхнула, перевернулася на інший бік. Мумі-троль знову зашепотів.

І ось нарешті Мама з глибоким усвідомленням своєї ролі берегині традицій заговорила крізь сон: "Жалобні стрічки… у моїй шафі… на верхній поличці… праворуч…" За мить вона уже знову поринула у глибокий зимовий сон.

Мумі-троль витягнув зі сховку під сходами розкладну драбинку, добрався до горішньої полиці у маминій шафі, де знайшов пачку з усіляким непотребом, який іноді теж може придатися: чорні жалобні стрічки і золоті стрічки для великих банкетів, ключі від будинку і колотило для розбивання бульбашок у шампанському, клей для порцеляни і запасні латунні кульки до ліжок…

Мумі-троль повернувся до друзів з пов’язаним чорною стрічкою хвостом.