Читати книгу - "Керамічні серця, Наталія Ярославівна Матолінець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дівчина стріпнула руками, наче проганяла бісенят із кінчиків непосидючих пальців, і швидко підійшла до круглого столу, на якому лежав аркуш — побажання панії. Та брала собі в особисті помічниці тільки тих, хто вміє читати. Бо любила перед сном складати список завдань, котрі вранці давала служці. Це допомагало заснути й часом заспокоювало мігрень.
— Тепер іди. За дві години чекаю тебе з кольє. Візьми з собою когось із охорони. Скажеш: мій наказ. — Маестра Альвіанні повернулася до племінника. — Злодіїв нині розвелося, мов мошкари. Уже й не можна безпечно відправити служницю до ювеліра. Перестрінуть іще на порозі, обберуть у найближчому провулку й заріжуть при світлі дня! А коли ювелірових кур’єрів і попросиш у певний час принести замовлення, то вони все переплутають і не встигнуть до прийому. Покладатися можна лише на свою слугу.
Жаррак мовчки слідкував за швидкими рухами дівчини-служниці. Він не одразу впізнав у ній ту, котра клякла перед ним у дворі. Удома, в Альтесштадті, теж ніколи не зникала прірва, котра розділяла народжених під знаком оливної гілки і нижчих, але там він хоча б міг спокійно перекинутися кількома словами з материною помічницею Ліселлою чи управителем Густавом. Усвідомлення цієї прірви прийшло до нього рано — і поверталося щоразу в снах, де крижана вода підступала до горла. Та Жаррак легко забував сни.
— Якщо вона ще раз так запізниться, — порушила мовчанку маестра, коли Канре вийшла і невагомо причинила двері, — бачу, що шукатиму собі нову помічницю. Шкода, бо ця і сумирна, і з лиця нівроку — слуга в моєму домі має тішити око! А ще Канре читає й пише добре: я часом довіряю їй готувати всю пошту з запрошеннями.
Жаррак посмакував ім’я «Канре», котре скидалося на випадковий звук клавесина. Проте нічого не відповів. І дарма — за кілька секунд тітонька з лукавою усмішкою почала розпитувати, а чого це, до речі, племінник пропускає сьогоднішні лекції.
* * *Канре усміхалася сама до себе, коли поспішала вниз вулицею. Обійтися без покарання від маестри — та сьогодні покровителі удачі явно любили її! Адже господиня мала особливий смак до вигадування покарань.
Нехай святі завжди на боці тих, хто носить знак оливної гілки. Але в глибині душі дівчина сподівалася, що й нижчим часом перепадають крихти благодаті. Як-от ясно-блакитна сукенка, наче в панночки-студентки, чи нові панчохи. Канре підозрювала, що поблажливість панії — наслідок візиту того білявця, котрий раніше присоромив її у дворі.
— А нічогенький вітер нинька ганяє! — кинув навздогін Осван.
— А нічогенький! — дівчина напнула каптур.
Густо-синій плащ із гербом дому Альвіанні сповіщав усіх, що Канре служить маестрі, і це дозволяло бодай трохи безпечніше оминати непрохідний натовп середмістя. Плащ напинався від вітру, але зігрівав гарно.
Осван поспішав за нею і часом кидав щось про погоду чи ціни на ринку, про які наслухався від кухарок. Із двох охоронців у домі кремезний білявець видавався Канре приємнішою компанією — він не любив пиятик, ніколи не спав на варті, а ще розумів, що таке поспіх.
Зараз вони поспішали. По цей бік річки був лише один майстер, якому господиня довіряла. Поворот біля пекарні, вихор квіткарок, далі майстерня капелюшника… Зіщулилась, коли проходила повз дім аптекаря з потертою темно-зеленою вивіскою. Вузькі вікна були ще запнуті зсередини. Старий травник зробив усе, аби його крамниця на першому поверсі виглядала занедбаною й непривабливою, відлякуючи грошовитих клієнтів. Проте високорідним і не доводилося навідувати такі місцини: у них був чар цілителів, а коли вже він чогось не міг виправити, то й трави ні до чого. Зате саме сюди, в непримітну крамницю, Канре й інші служки чи просто дівчата-нижчі приходили по зілля агонії. Темні кімнати аптекаревого прихистку навіювали спокій: вони не випускали назовні своїх секретів.
— А чого маестрі забаглося цього разу: гранатів чи рубінів? — спитав Осван, щоб спонукати Канре до розмови.
На розчарування охоронця, дівчина виразно смикнула плечима й наддала ходи.
У ювеліра виявилося, що пані Альвіанні замовила кольє з сапфірами за рахунок котрогось зі своїх прихильників. Канре подякувала, взяла пакунок обома руками і сильніше запнула плаща, щоб цікаві очі не роздивлялися згорток, який вона несе.
Проблема виникла, не встигли вони минути й три крамниці.
Процесія попереду рухалася швидко, а перед нею, мовби карткові будиночки, на які дмухнув вітер, падали всі без винятку перехожі. Квіткарки і купчині, хлопчики-газетярі, охоронці, пияки, міські божевільні, дзвонар і його сини, пекар з хлібної крамниці на розі…
Королівська процесія розтинала вулицю, як лезо. Прапори, розвіяні на вітрі, зблискували білістю й золотим шиттям.
— От невчасно… — пошепки видихнув Осван, озираючись, аби ніхто не почув. Бо й за такі слова можна поплатитися.
Канре думала блискавично. Їй ніяк не можна було падати на землю. Не зараз — забруднить одяг навіть у плащі. На буденній сукні внизу чорніла нашивка з цупкої тканини, котру легко відпороти й замінити в разі чого. На світлу сукню Канре не могла прилаштувати нічого такого. А маестра вже й без того зла за її ранкове спізнення.
Але не впасти до землі, помітивши попереду королівську процесію, та ще й з вищими чаротворцями, чиї стяги майоріли обабіч розкішних екіпажів, — це смертний вирок на місці.
— Будь тут, — попрохала вона Освана і метнулася за двері найближчої крамниці.
* * *Крамниця пахла шоколадом та медом.
Канре заклякла на вході: вона впізнала це місце. Тут у розкішній вітрині лежали солодощі, котрі так любила маестра. А в другій залі, з видом на доглянутий, хоч і крихітний садок, примостилися столики, за котрими відвідувачі любили пити гарячий шоколад і говорити про справи, до яких простим смертним не торкнутися.
Але головне не це.
Нижчим вхід сюди був заборонений.
І Канре зрозуміла, що вже видала себе — заціпенінням у дверях, панікою на обличчі. Навіть не дивлячись у дзеркало, розуміла, що має вигляд звичайної служки. Але треба було тут втриматися — хвилини вистачить.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Керамічні серця, Наталія Ярославівна Матолінець», після закриття браузера.