Читати книгу - "Йдемо зі мною, Василино, Ольга Островська"

Крізь мереживо фігурних ґрат пробивається світло чужого сонця, що неквапно ховається за піщаними барханами. Я до різі в очах вдивляюся в пофарбоване багрянцем небо, намагаючись хоч так просякнутися ілюзорною обіцянкою свободи. Як же хочеться туди. І як же схожа надія на пісок, що невблаганно вислизає крізь пальці.

− Васю, ну що ти там сидиш? Тобі час йти в купальні.

– Навіщо? − байдуже питаю я у маленької миловидної жінки, яка ось уже місяць зображає мою служницю, а на ділі така ж наглядачка, як і ті амбали, що стоять біля дверей покоїв головного скарбу торгового дому високоповажного сай Кайтана і стережуть кожен мій крок.

Якою наївною я була, припускаючи, що зможу втекти. Будувала плани, вираховувала, коли краще це зробити. Сподівалася, що зможу дізнатися хоч щось про сестру… І ось. Я в іншому світі. І мене скоро продадуть, як худобу, на торгах.

− Хазяїн так звелів, − з м'якою лицемірною усмішкою повідомляє мені Фарха. – Скоро ти постанеш перед найсильнішими куардами нашого світу, які боротимуться за право мати таку гарну й обдаровану фуенту.

– Боротися? – хмикаю глузливо. − Ти маєш на увазі, гаманцями?

– А якщо й так? – знизує плечима чорнява служниця. Кидає на мене лукавий погляд. − Чи тобі хочеться, щоб і силами помірялися, руйнуючи все навколо? Тебе б це потішило, земна дівчинка Вася?

От же гримза отруйна. Ось як мої слова викрутила.

– Мене потішило б, якби я й далі нічого про вас не знала і жила у своєму світі, – огризаюся зло.

Фарха хитає головою з фальшивим жалем. Цокає язиком, дивиться, як на дитину малу й нерозумну, дратуючи до зубовного скреготу.

– Навіщо шкодувати про те, що не сталося? − вона підходить ближче, стає поруч, теж дивиться у вікно, на широкому підвіконні якого я й примостилася.

За ним біла пустеля чужого світу, що вкрав у мене спочатку сестру, а потім і волю.

− Ти правда думаєш, що я зараз переповнюся філософським спокоєм і змирюся з тим, що стала рабинею? – цікавлюсь із гірким сарказмом. Лють закипає в душі, подібно до лави, погрожуючи знести всі бар'єри. І так складно пам'ятати, чим загрожує мені відверта непокора. Але хоч правду я можу висловити? − Думаєш, викину з пам'яті все своє колишнє життя і з радістю ублажатиму якогось вашого багатого виродка, у якого сила аж через вуха виплескується? Ти дійсно вважаєш, що я можу не шкодувати?

Але мій полум'яний спіч не справляє на мою співрозмовницю зовсім ніякого враження. Її губи згинаються в поблажливій посмішці.

− Ти можеш пам'ятати все, що твоїй душі завгодно, дівчинко. Але хіба це щось змінить? Від сай Кайтана ніхто не втікав, і ти не зможеш. Вже не змогла. Він продасть тебе тому, хто заплатить найвищу ціну на аукціоні. А далі... тільки від тебе залежить, як до тебе поставиться новий господар. Для куардів такі, як ти, найбільший скарб. Тендітна коштовність, яку потрібно балувати й берегти. І брати тебе і твою енергію чоловікові буде тим солодше, чим більше гарних емоцій ти відчуватимеш до нього сама. Подумай тільки, що ти можеш отримати, варто тобі лише проявити жіночу мудрість?

Отримати роль слухняної улюбленої сексуальної іграшки, що продається за милість господаря? Але, звісно, я про це уже мовчу. Не треба їй показувати, наскільки мені неприємні всі ці її міркування і повчання. І так уже зайве сказала.

Як на те пішло, у всіх цих розмовах є й велика цінність. Інформація. Про тих, від кого зараз залежить моє життя. Про їхні звички, звичаї, традиції, а головне про здібності та вміння. Ворога треба добре знати. Я більше не можу собі дозволити прорахуватися.

− І в чому ж по-твоєму має полягати моя жіноча мудрість? – сарказм не ховаю. Якщо різко відмовитися від ролі норовливої ​​рабині, то це теж виглядатиме підозріло.

− Ти надто горда, зухвала, все намагаєшся бути сильною. Комусь щось доводиш, – Фарха повертається до мене, розглядаючи з неприхованим інтересом.

І по болісному б'є, зараза. Встигла вже вивчити мене, доки я не навчилася ховати свої думки. І зараз точно знає, як зачепити за живе.

− Ти не повинна нікому нічого доводити, Василино? Чим більше чиниш опір, тим більше на тебе будуть тиснути, доки не зламають. Змирися, прийми той факт, що ти слабка дівчина, у світі дуже сильних чоловіків. Чим вразливіше і жіночніше ти поводитимешся, тим лагідніше буде ставитися до тебе твій господар.

А це вже цікаво. Дуже цікаво. Але думати зараз про це не можна, Фарха може прочитати, і зрозуміти, що від смиренності я дуже далека. Тому зосереджую всю свою увагу на заході сонці, для переконливості раз по раз проганяючи у голові тужливі думки про неможливість свободи. І страхи перед майбутнім аукціоном. Адже я дійсно дуже його боюся. Наче він остаточно обрубає для мене всі надії. Хоча, може, й навпаки.

− І зараз тобі краще піти зі мною і без заперечень дозволити мені приготувати тебе до завтрашнього аукціону, − закінчує свої повчання моя наглядачка. − Щоб ти могла підкорити свого майбутнього господаря, як тільки він тебе побачить.

Сонце остаточно ховається за горизонтом, відкидаючи наостанок криваво-червоні відблиски на білі піщані бархани. І я неохоче спускаю ноги з підвіконня. Нехай готує. Мені від того не гірше, а про її слова потім подумаю. Дуже старанно подумаю. І все одно знайду вихід.