Читати книгу - "Полонянка для сина ватажка, Ерато Нуар"

– Але ж... вони й так... оглядали, перш ніж... отже...

– Вільні! – відрізав увійшовший. Чоловіків як вітром здуло. – Остання? – Це вже про мене.

– Так точно, пане.

– Швидше. Святковий обід закінчується, всі чекають.

– Якщо не підходить...

– Підходить! – красень розвернувся, попрямував до дверей, але не до тих, через які увійшов – до інших. Сказав пару слів служниці, мені було вже не чути.

Наступні кілька хвилин мене мили в ароматній воді. Вимитих та висушених дівчат одягали у напівпрозорі накидки і теж виводили.

Мені пишно уклали волосся, деяких підфарбовували, але мене чомусь не стали. Наділи тонку накидку, приємну до тіла, але яка майже нічого не прикривала, – блакитну, як і в інших. Вивели в ті самі двері, куди пішов красень.

Я опинилась у коридорі, одна стіна якого була скляною і виходила до гарного внутрішнього саду. Вздовж іншої йшло кілька дверей на відстані одна від одної. На мій подив, дівчат виявилося всього шість.

– А де решта? – спитала я пошепки в однієї з них. Та кинула на мене погляд, повела плечима.

– Нас відібрали. Інші не підійшли. Наприкінці залишиться лише три. Точніше, дві з вас.

– І що? – не зрозуміла я.

– Хіба ти не знаєш про улюблене змагання синів ватажка?

Друзі, на забувайте підписатися на мою сторінку (перейти нажавши на мій псевдонім), щоб не пропустити інші книги. Багато з них будуть безкоштовними в процесі викладки)