Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

Якщо ви це читаєте, я радий, що знайомий із такими чудовими людьми, як ви. За час польоту ви мені стали ближчими, ніж рідна сім'я. Сподіваюся, вам вдасться без проблем дістатися додому. І чому мене починає така туга брати за душу?

П'ятнадцять годин знадобилося, щоб атмосфера стала придатною для дихання, і хоч на аналізаторі все ще не було стовідсоткової відповідності зі стандартною газовою сумішшю для космічних польотів, зелений індикатор уже спалахнув, а значить, можна знімати скафандр. Температура та вологість також далекі від ідеалу, але я більше не міг сидіти у своїх власних спорожненнях у скафандрі. Мінус десять і практично нульова вологість – це не так уже й погано. Тим більше, обігрівачі вже працювали на повну.

Вставши на ноги, я підійшов до стійки, на якій повинен висіти скафандр і, розвернувшись до неї спиною, зробив крок назад. Відразу ж запрацювали сервомотори скафандра, починаючи зняття. Мені залишалося просто чекати. Через п'ять хвилин відкрився спинний люк скафандра, через який я зміг вибратися назовні. У повітрі відчувався якийсь незрозумілий запах, швидше за все, із залишків місцевої атмосфери, але прилади та артефакти однозначно вказували на те, що атмосфера всередині модуля придатна для дихання. Холод практично одразу почав сковувати мої рухи, а тому я поспішив до санітарного блоку.

Знявши промоклий від поту комбінезон, а потім і памперси, я став до центру одного з цікавих артефактів. Цей артефакт повністю знімав із тіла будь-який бруд за допомогою телекінетичної хвилі, при цьому не витрачаючи воду. Після очищення відразу відчувалося полегшення, але це не все. Необхідно дістатися індивідуального артефакту клімат-контролю, доки не нормалізуються умови у житловому модулі.

Варто мені надіти його на себе, як я відчув сильну слабкість. Як і думав, артефакт порожній, і він випив із мене ті незначні краплі магічної енергії, які в мене були та навіть трохи життєвої енергії. Але стало тепло, і більше не потрібно було пританцьовувати на місці. По-хорошому мені потрібно терміново продовжити ревізію припасів, але я занадто втомився, а тому відправився попити й поїсти — все-таки вже понад добу назад, як я востаннє їв.

В якості  їжі у нас були  стандартні пайки на випадок екстрених ситуацій та запаси продуктів, що знаходились всередині артефактів, які перешкоджали розвитку мікроорганізмів, бактерій, вірусів та іншого. Завдяки цьому продукти практично не псувалися. Але оскільки готувати мені зараз не хотілося, я просто розігрів один із пайків, який складався з якоїсь напівсинтетичної каші повної мікро- та макронутрієнтів, необхідних для організму, пляшки води та курячого супу-пюре, який треба було  розвести водою.

Відразу після їжі я ліг у своє ліжко, налаштувавши будильник на сьому  ранку.

Запис до журналу спостережень: день 10

Я виспався, живий і здоровий. Непоганий результат для того хто пережив прихід  нижнього світу. Може, перебільшую, але не набагато. Вранці одразу після пробудження, сніданок та інші особисті справи довелося відкласти убік.

Низький тиск у житловому модулі показував, що я таки усунув не всі витоки або, можливо, за ніч з'явилися нові. Пошуки витоку зайняли понад дві години, але незабаром я все ж таки її виявив.

Виявилося, що в одному місці нижче рівня підлоги піна не заповнила до кінця тріщину, що переходила з підлоги в наскрізну дірку. Через добові температурні перепади, а вони на цій планеті значні — майже сто градусів, тріщина вночі трохи деформувалася й утворився витік. Отвір менший за п'ять міліметрів, але він був.

Спочатку я просто заткнув отвір поліетиленом, а потім уже попрямував за завчасно занесеним балоном піни в житловий модуль. Вся робота не зайняла й десяти секунд, а втрати атмосфери за п'ять годин з появи отвору були величезні. Майже вісімсот літрів повітряної суміші, придатної для дихання, пішли в атмосферу планети. Це не критично, але дуже суттєво. З таким поганим початком дня я подався снідати вчорашнім пайоком.

До обіду  я займався точною оцінкою запасів. Для початку слід визначитися з найважливішим ресурсом, а саме з повітряною сумішшю. Спочатку на поверхню планети було спущено два великі контейнери, які містили повітряну суміш для функціонування житлового модуля з розрахунку на дев'яносто днів для шести осіб. Крім цього, в житловому модулі знаходився потужний стаціонарний оксигенатор, який трансмутував СО2 в О2. Запаса каталізаторів та енергії у накопичувачі дозволяли розтягнути повітряну суміш ще мінімум на дев'яносто днів. Разом початковий запас сто вісімдесят днів. За перші сім днів ми витратили відповідно семиденний запас, ще приблизно добовий запас викинуло в атмосферу при появі дірок у куполі житлового модуля. Разом вісім днів. Ще приблизно півдобовий запас пішов вже з моєї помилки. Вісім із половиною зі ста вісімдесяти днів. Отже, залишився запас на сто сімдесят один з половиною день із урахуванням шести людей. А з урахуванням мене одного це зростає до фантастичних тисяча двадцяти дев'яти днів. Три роки без двох місяців. Отже, виходило, що можна не хвилюватися з приводу повітря ще дуже довгий час.

Оксигенатор я перевірив тричі, намагаючись не пропустити ні міліметра його поверхні у пошуках пошкоджень, але й зовні, і судячи з відгуків як артефактів, так і електронної начинки, він у ідеальному стані. Був ще й запасний оксигенатор, але він не трансмутував СО2 О2, він просто абсорбував СО2. Він не призначений для тривалої експлуатації, а лише на час ремонту  або обслуговування основного. Ще під час «Ізіди-1» члени експедиції тягли із собою чисто технічний оксигенатор. Тоді взагалі намагалися продублювати все обладнання, що містить магічну начинку чисто технічної, тому що не були впевнені, як магія працюватиме на планеті. Але магія працювала нормально, і в наступну експедицію технічний оксигенатор уже не брали — надто багато місця він займає, майже два кубічні метри проти сорока кубічних сантиметрів техномагічного.