Читати книгу - "Танго наосліп, Ельма Кіраз"

— Добраніч, — сказала я і різко відчинила двері автівки. До будинку ледь не бігла, поки тато паркувався в гаражі. 

— Матінко! Еріко, що з тобою? — у дверях мене зустріла Марія.

— Не ваша справа! — гаркнула я і роззулась, відкидаючи туфлі ногами.

— Не думала, що ти ще можеш так поводитись, — жінка похитала головою, — ще й потрапити до поліції.

— О то батько вам усе розповів, — я натягнула посмішку, — як завжди, — побачивши, що тато вже підходить до дверей, я швидко побігла по сходах у свою кімнату.

— А як же твоє взуття? — кричала доморобітниця.

— Можете викинути! — крикнула і голосно гримнувши дверима, закрила їх на ключ. Не хочу, щоб зараз хтось заходив і знову вчив мене, як я маю поводитись. 
Я зайшла до своєї ванної кімнати і підійшовши до дзеркала, почала оглядати своє лице. Синець під оком, розсічена губа, подряпаний ніс. Останній раз я мала такий вигляд, коли вчилась їздити на велосипеді і різко затормозила переднім колесом, вилетівши через нього. Діставши вологі серветки, я почала змивати макіяж. Закінчивши, ще раз оглянула себе і виглядала тепер значно гірше. На жаль, аптечка у нас є лише на першому поверсі, а виходити з кімнати у мене немає ніякого бажання, то ж доведеться обійтись без цього всього. Знявши сукню, я просто жбурнула її у сміттєве відро. Дісно, хоч щось зроблю так, як би цього хотів тато. Залишившись у білизні, швиденько залізла під ковдру. Сьогодні дуже душно, то ж вирішила, що посплю так. Відкривши стрічку у соціальній мережі, побачила, що хтось знімав нашу бійку на відео і тепер воно красується в інтернеті. Добре, що темно і не видно обличчя. Важко видихнувши, я заблокувала телефон і відкинула його кудись подалі на тумбу. Заплющила очі і намагалась швидко заснути, але через весь цей хаос страшенно боліла голова. Тому сон прийшов до мене лише десь через кілька годин. Відповідно, наступного дня прокинулась я далеко після обіду. 

— Доброго ранку, — прохрипіла, коли спустилась на кухню, щоб налити собі у склянку води. 
Марія біглим поглядом оглянула мене і нічого не сказала, тато ж читав газету і навіть не підняв на очі. Прекрасно, значить ніхто не буде мене сьогодні діставати. Закінчивши свої справи на кухні, я вже хотіла йти, проте батько таки заговорив.

— Ти не прийшла ні на сніданок, ні на обід, — суворо сказав він.

— Вибачте, — я зігнулась у реверансі, — ваша покірна слуга трохи проспала. Сподіваюсь, що ви не накажете відрубати їй голову.

— Еріко! — батько вдарив рукою по столі так сильно, що я і Марія одночасно здригнулися, — сядь отут, негайно!

Я покірно послухалась, бо у такому стані тато буває дуже рідко. Не заперечую, що мені дуже подобається його злити, але зараз навіть я його боюся.

— Вибач, тату, — тихо сказала я.

— Твоя поведінка вже так мені допекла, що ти просто собі цього не уявляє. Я думав, що ти подорослішаєш, станеш серйознішою, виваженішою, але таке враження, що стає лише гірше. Розумію, ти росла без материнської опіки у найважливіші моменти свого життя, я ж не завжди мав час тебе вислухати, але це вже не влазить ні в які рамки. Зараз я відлучусь по справах, а у вечері нас чекає дуже серйозна розмова.

— Сподіваюсь, ти не виженеш мене з дому? — я примружилась.

— Побачимо, — він склав свою газету і передав Марії. Одягнув піджак і пішов, а я продовжувала сидіти і дивитись йому вслід.

— Розігріти тобі їжу? Твої порції ще залишились.

— Не треба, — тихо сказала, — я не голодна. Потім, — я підвелась і пішла до себе. Чомусь почало страшенно нудити. Чи то від вчорашнього неякісного алкоголю, чи то від того, що тато на мене накричав. Він робив це вкрай рідко, але завжди…мітко. Після таких моментів мені завжди ставало погано навіть фізично. Тому я знову зачинилась у кімнаті і вирішила ще трохи поспати, поставивши будильник на ту годину, щоб не запізнитись на вечерю. І коли дурна мелодія почала грати, я проклинала цілий світ. Швидко одягнувшись і спустившись до вітальні, побачила тата, що був у гарному гуморі.

— Сідай, — тато показав на диван навпроти. Я чемно послухалась і сіла, поклавши ногу на ногу, — я довго думав і нарешті дійшов до, як на мене, правильного висновку. Ти уже доросла, самостійна, незалежна, то ж думаю, що я маю зробити для тебе те, що змінить твоє життя на краще.

— Справді? — схвильовано запитала я, бо він це так говорив, ніби хоче зробити те, що я так давно у нього просила і дозволить мені переїхати і жити окремо.

— Так. Сьогодні у мене була зустріч з моїм старим і дуже хорошим другом. У нього є син, трохи старший за тебе, успішний, самодостатній. Тому ми з моїм доугом дійшли до висновку, що це було б дуже непогано, якби ви познайомились і не тільки. То ж, Еріко, я можу тебе привітати. Ти виходиш заміж.

— Що!? — скрикнула я і різко стала на рівні ноги.