Читати книгу - "Відтепер я – твій меч, Гжендович"

Розділ другий

— Кожен, хто торкнеться тебе, помре.

— Тому що я проклятий?

— Ні, бо ти вб'єш будь-кого, хто посміє торкнутися тебе. І лише один із усіх, хто живе, зможе стати твоїм паном.

— Я зрозумів, учителю. Я сам оберу його.

Генерал Кассим намагався переварити те, що сталося за день, пробуючи розібрати в умі те, що нашарувалося, збилося в купу розрізненою мозаїкою. І тепер належало викласти фрагменти смальти так, щоб побачити цілісну картину. Повернення з Фугради від першого дня було неспокійним. Воїни, яких молодий імператор виділив у супровід отцю Кириту, помітно занервували, коли жрець повернувся з високогірного монастиря не один, а разом із біловолосим червонооким хлопцем. По обличчю — хлопчисько хлопчиськом, хоча назвати його дитиною язик не повертався. Рослий, широкоплечий, у зміїстих рухах, незважаючи на міцну статуру, прозирала така грація, що будь-який більш-менш досвідчений воїн зрозуміє — небезпечний противник. Ось тільки ставати супротивником цього молодика ніхто й не намагався. Нехай він і молодий, навіть занадто, але тавро проклятого, що несе смерть, читалося у незвичній зовнішності. Недоторканний. І цим сказано все. Багато хто ще пам'ятав народження третього принца. Не треба великого розуму, щоб зрозуміти – це саме він, безіменний принц імперії Мадерек. І якщо вірити у календарі, то йому зараз шістнадцять років. Зовсім пацан ще. Ось тільки риси обличчя настільки загострені, що можна дати всі двадцять, а то й більше. Якщо не знати, хто він такий. Касім знав.

За шлях від Фугради до Сідеріма трохи вдалося приструнити супровід: все ж таки воїни, а не дівиці: досить пояснити, що якщо не торкатися Разящого — такого бажання ніхто й не відчував — прокляття ні на кого не обрушиться. Власне, тому дорога видалася генералові відносно спокійною, хай і напруженою. Самі неприємності почалися саме після прибуття до Сідеріму. Зруйноване війною крихітне королівство палало руїнами, стогнання і плач долинали звідусіль, де виднілися бодай жалюгідні залишки житла. Гідеріани не просто захопили країну — вони її знищили, наче це була їхня справжня мета. Так землю не завойовують. На витоптаних кіньми, вигорілих, густо политих кров'ю полях, ще довго нічого не виросте. Не заради території Гідер пішов війною. Про причини Кассиму думати не хотілося: він воїн, а чи не сановник.

Столиця міста-держави палала в згарищі так само, як і прилеглі до неї околиці, що складаються з невеликих селянських поселень. Генерал лише зверхньо скривив губи — настільки крихітні країни викликали в ньому почуття жалості. А от Розящий несподівано підвівся на стременах, потягнув повітря ніздрями і задоволено примружився. Воїнів не злякати виглядом руйнувань і смертей, але цей… Схоже, недоторканний відверто насолоджувався тим, що бачив, що відчував.

— Я чую… як відчайдушно б'ється твоє серце. Адже ти не помреш, ти не можеш померти. Чекай! - глухо промовив Розячий. Перші слова за всі дні шляху. І не встиг генерал щось зробити, не встиг Кирит чинити недоторканного, як той пришпорив свою моторошну конягу і понісся алюром до зруйнованого міста, з якого долинали відгомони битви.

Касім не встигав більше за подіями, які помчали колесом, що зірвалося під гору. Уривчасте миготіння того, що відбувається. Чи не половина армії Гідера, що була при захопленні Сидеріма, покладена мечем Разящего. Один. Людина. У голові генерала не вкладалося те, що одна людина здатна на таке. Так, це не імперське військо, а й цих жалюгідних провінціалів набралося кілька сотень. І шістнадцятирічний молодик запросто викосив їх, навіть не забруднивши кров'ю плащ, розмахуючи мечем у лівій руці, наче це легкий палаш, а не важкий дворучник. Враження таке, що Разящего чи не з пелюшок навчали битися з переважаючим за чисельністю ворогом.

— Він… неможливий, — похитав головою Кассим після того, як принц Гідера звернув табір і відбув геть несолоно хлібавши через втручання жерця.

— Я казав покійному імператорові, що зверну прокляття на благословення. Хіба хтось мріяв в імперії, що в неї з'явиться такий захисник? — примружився у відповідь Кирит. Як би тихо він не говорив, голос все одно брязкіт, видаючи служителя бога Тарида.

Ніч опустилася на затихаючий табір. Випалені землі Сидеріма залишилися позаду. Загін супроводу, що розташувався біваком, відпочивав. Викроївши кілька хвилин спокою, генерал вирішив пройтися околицями, щоб трохи осмислити те, що сталося. Блиск невеликого озера, що виднівся у світлі місяця, через яке і було обрано місце для привалу, манив Кассима своєю тишею і віддаленістю. Табір розміщувався майже за двадцять хвилин ходьби від води, оскільки ночувати поруч — воювати з комарами, а воїни не навчені боротися проти такого дрібного й капосного супротивника.

Присутність у загоні супроводу як недоторканного, а й спадкоємця знищеної країни всерйоз турбувало того, кому імператор доручив безпеку цього підприємства. Генерал помітно нервував, тому і вважав за краще прогулятися, щоб заспокоїти тривоги і постати перед підлеглими знову крижаною брилою, подаючи приклад стриманості та самовладання.

І саме самовладання відмовило генералу, коли він наблизився до води… та так і завмер, прикриваючи рота долонею. Його вперше мало не знудило від запаху крові. Ні, Касім був досвідченим воїном, хоч і молодий для свого чину. За двадцять років військової служби тридцятип'ятирічний генерал встиг побачити й не таке. І все-таки щось неприємно скукожилось у його грудях від побаченого. Ймовірно, він потрапив до самого початку… страшного ритуалу. Ніяк інакше Кассим було позначити собі те, що відбувалося березі між Разючим і принцом Садаром.

Акуратно розрізаний на клапті одяг принца валявся ганчір'ям біля ніг, а недоторканий вістрям клинка виводив таємні руни на грудях Садара, спина якого вже була поцяткована тайнописом. Принц лише стискав міцніше кулаки, піднявши обличчя до неба. З-під нігтів, що впивалися в долоні, сочилася кров, згущуючи запах, що виходив з глибоких ран. Стиснувши зуби, Садар мовчав. Жодного звуку не вирвалося зі стиснутих губ. Разящий проводив пальцем по кривавих рунах, втираючи якийсь порошок, нашіптуючи щось настільки тихо, що генерал не міг почути цих слів, та й не прагнув чути, здивовано вперши погляд у закривавлену спину принца.

Закінчивши з рунописом, Разящий потяг принца в озеро. Садар зашипів, коли холодна вода полилася з долонь недоторканого до його ран. І все ж таки він не закричав, хоч порізи не просто по шкірі — клинок розполосував м'язи. Загоюватимуться довго, шрами залишаться назавжди. Кассим дивився як заворожений, не сміючи відвести погляд — Разючий все робив настільки вивірено і відточено, наче все своє коротке життя присвятив подібним ритуалам. І все-таки генерал ледве не скрикнув замість Садара, коли недоторканий, підхопивши бранця, якого кликав паном, під коліна... Ні, Кассим не раз ставав свідком насильства, в тому числі і мужоложства, і нерви у нього міцні, але через те,