Читати книгу - "Зграя, Лаванда Різ"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Можливо це вихід, - насупившись, бурмоче Пітер, пронизуючи мене вже більш пильним поглядом. - Вважай, що для тебе це вдалий збіг обставин, Ніколь. Ми поговоримо з батьком.
- Гаразд. І ще питання, а кут подорожнім ви часом не здаєте?
- На другому поверсі живемо ми, наша сім'я, - знизує плечима Ед, переглянувшись з Пітером. - Ми ніколи не здавали житло.
- А горище? - не вгамовуюсь я, розглянувши між хлопцями якусь зовнішню схожість. - Ви брати?
- Точно. Під дахом занадто багато мотлоху, там неможливо жити, - продовжує відмовлятися Ед.
- Повір, я бачила умови і страшніші. Я, мабуть, зніму ваше горище, заодно і приберемо там. Зате я завжди буду під рукою, і не буду запізнюватися, як оця ваша Пола.
- Мене вже лякає твоя ініціатива, - і тим не менш в очах Пітера я бачу полегшення, схоже він вже знає на кого буде скидати свої обов'язки.
- Ви звикнете! - граціозно зістрибнувши зі стільця, обходжу стійку, прихопивши чистий сухий рушник. - Я натру келихи, а потім ти покажеш мені, куди віднести речі. - Спокійно, владно. Ед тільки безпорадно розводить руками, приймаючи ситуацію, що склалася.
Барна стійка і келихи натерті до блиску, столи і підлога вимита. Я тільки закінчила оглядати поглядом свою роботу, як на обрії намалювався огрядний літній чоловік, який точно з таким же хазяйським виглядом озирався навколо.
- Тільки не кажіть мені, юна леді, що ви переробили всю роботу замість моїх лоботрясів. Де в біса поділися Ед і Пола?
- Ед доглядає за дитиною, відвідувачів поки що не спостерігається, а де якась Пола я поняття не маю. Я тут прибралася і рада, що ви задоволені. Мене, до речі, звуть Нікі.
- Я не казав, що задоволений. Мене це жах як засмучує.
- Ну, я готова допомагати вам, підтримувати тут порядок. Цьому закладу вочевидь не вистачає жіночої руки. Візьмете мене до себе на роботу, містер Картер?
- Ти ба, прудка яка! Не скажу, працювати вмієш. На випробувальний термін з мінімальною платнею, - знехотя здався старий, бачачи, що сьогодні крім мене нікому немає діла до його бізнесу. – Нікі, значить. Ну-ну.
Тепер квапливі кроки пролунали одночасно з двох боків. Зі сходів злетів Ед, тримаючи на руках піврічного малюка, а з боку вулиці в кафе вбігла зчервоніла дівчина, яка одразу притягла до себе увагу буркотливого містера Картера.
- Ах, ось ви де, міс тюхтій! Ти втратила всякий сором, Пола! Гадаєш, я не знаю, скільки разів тебе прикривали мої хлопчики? Ще раз і я звільню тебе до бісової матері! Негайно берися до роботи! А ти, - він тицьнув у мене пальцем, - Чекаю тієї ж прудкості від тебе ввечері!
- Чого це він мав на увазі? - мовила дівчина, прямуючи до мене, оглядаючи мене зацікавленим поглядом.
- Сказав, що тепер я його права рука, містер Картер мене спеціально виписав з центрального департаменту поломийок, щоб я на місці навчила вас якості і сумлінності, - з абсолютно серйозним виглядом брязнула я.
- А що є такий департамент? - поки до простодушної Поли доходить, ми з Едом дружно регочемо.
- Схоже, ти сподобалася нашому старому, рідкісний випадок. Пішли, покажу горище, але про це ти теж йому скажеш сама.
Переді мною сумне видовище - покритий сірим пилом і мереживною павутиною закуток відгомонів минулого. Забуті непотрібні речі, зламані іграшки, коробки зі старими журналами і купи ганчір'я .
- Все це можна викинути? - уточнюю скептично. У той час як я розглядаю горище, симпатяга Ед розглядає мене, і думає, що я цього не помічаю.
- Якщо знайдеш щось путнє, можеш залишити. Тобі допомогти?
- Ні, сама впораюся після зміни. Пру тут сподобається, - і додаю у відповідь на його здивований погляд. - Це моя пташка. Значить, ... у Пітера є син?
- Так. Малюк Джек. Прошу тебе, тільки не треба лізти з розпитуваннями до Пітера. Його дружина Лінда померла. Загалом, то занадто болюча тема.
- Ясно, з Пітером потрібно бути чуйною.
- Скільки тобі років, Нікі? Або це не тактичне питання? - він викликає прихильність до себе, добру людину теж можна відчути, як і запах віскі, яким містер Картер полоще собі горло внизу.
- Двадцять два, я ще не в тому віці, коли це потрібно приховувати, немов незручну проблему. І я теж не люблю розповідати про себе, - посміхнувшись, я даю зрозуміти, що незважаючи на мою дружелюбність я тримаю людей на відстані.
Встигаю тільки перенести свої речі і нанести на шкіру маскуючий розчин, як в двері вже стукає Ед, тримаючи в руках мій фартух і бейдж.
Кожен день, вранці і ввечері я обприскую шкіру і волосся особливим зіллям за рецептом моєї бабусі. Це складний відвар рідкісних трав, на деякий час він нейтралізує мій запах. Не хочу бути виявленої вульфенами раніше, ніж їх відчую я сама. Зазвичай якщо в місті мешкають мені подібні - я йду. Чи збігаю. Просто не хочу зв'язуватися, між місцевими і чужинцями завжди складаються тільки напружені відносини, особливо якщо наштовхнутися на зграю.
- Ну що, гарний день, щоб показати себе в броні? - У Едварда така приваблива усмішка, тепер я розумію, чому йому довірили спиртне - цей хлопець принаджує клієнтів, можливо навіть сам того не підозрюючи. Такому хлопцю не свідомо хочеться довіритися, виговоритися, як це часто заведено в практиці барменів.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зграя, Лаванда Різ», після закриття браузера.