Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін 📚 - Українською

Читати книгу - "Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дізнавач" автора Маргарита Михайлівна Хемлін. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 87
Перейти на сторінку:
А ось багато чого за два місяці змінилося. Хоч би взяти курей.

Стежив за хвірткою з різних точок спостереження. В хату ніхто не заходив і не виходив теж.

О сімнадцятій годині я кинув і плюнув.

На мене чекала справжня робота. І я не вправі був відволікатися на особисте. А що особисте, вже тоді підказала моя совість.

Уночі наснився маленький круглий стіл з хати Горобчик.

На стіл хотіли поставити в труні тіло вбитої жінки, щоб почати прощання. Труна не вміщалася. Втрачала рівновагу і хотіла впасти.

Труну зняли.

На стіл вляглася інша жінка, така ж, як у труні, тільки гола, зі словами при цьому:

— Треба не так, а ось так.

Вона скрутилася калачиком, наче немовля в утробі. І вийшло добре.

Їй сказали:

— Якщо ти так добре тут умістилася, то ми з тобою будемо прощатися навіки. А Лілія нехай цвіте і пахне далі.

Можливо, останні слова я додумав. Але суть така.

Не буду приховувати. Я відразу особисто на себе багато взяв. Не поділився з товаришами і друзями по роботі враженнями. І в результаті варив усе в собі самому.

Загалом, по суті справи, нічого й не було. Але до будинку на вулиці Клари Цеткін я став не на жарт придивлятися. Звичайно, у вільний від тривожної служби час.

Так, я встановив, що в будинок постійно (за два дні кілька разів) ходила кравчиня Лаєвська.

Кілька разів туди-сюди тинявся старий єврей з торбою.

Виявилося, що гавкає пес. Раніше, у загиблої Лілії Горобчик, двір на ланцюгу не охоронявся.

Цвинтарша назовні не з’являлася.

І головне — Єви Горобчик не спостерігалося аж ніяк.

Світло у вікнах знадвору, де парканчик нижче, горіло допізна. Години до одинадцятої вечора.

Факти — уперта річ. І факти промовляли, що їх треба осмислювати. Осмислювати не виходило.

Ясніше ясного вставав один-єдиний факт — Єва Горобчик. Як така.

Між іншим, моє сімейне життя в той час уявляло з себе родину з трьох осіб: я, моя дружина Любов Герасимівна і донька Ганнуся чотирьох років.

Ми наймали кімнату у старих на прізвище Щупак і не мріяли про краще, оскільки незабаром нам обіцяли власну площу в новенькому бараку на Войкова. А якби ми народили нашвидку ще дитинку, то можна було сподіватися й на квартиру у відомчому будинку на вулиці Коцюбинського. Але з другою дитиною у нас не виходило. Тим більш на замовлення.

І ось особисто від себе, у цивільних брюках і білій сорочці я вирушив до Лаєвської Поліни Львівни.

Вона не здивувалася. Зустріла як рідного.

— Михайле Івановичу, нарешті ви прийшли! В місті таке кажуть, таке надумують… Саме щодо вас надумують. Я вам про плітки на різні теми не кажу. Вам це й без мене відомо. Я вам, коли хочете, що стосується вас, розповім. А ви вживете заходів. Тому що залишати не можна. Не той зараз час, щоб залишати.

Я запитав, що конкретно мається на увазі.

Лаєвська показово збентежилася і стала розповідати.

А розповіла вона про наступне.

У місті ходять чутки про справу Горобчик. У провину нині покійного артиста Мойсеєнка ніхто з людей не вірить. Мене звинувачують в упередженому ставленні до єврейської нації і що я нібито зам’яв слідство. Словом, констатують, що справа темна. А коли Малка Цвинтар поділилася із сусідами новиною про мій візит і знайомство з Євою Горобчик, Малці Цвинтар зауважили, що від мене ніхто іншого й не чекав, тому що я особисто розпочате слідство штучно прикінчив і тепер маю намір заткнути рота саме Єві Горобчик, як найближчій спадкоємиці Лілії.

Тут я Лаєвську зловив буквально за язика.

Кажу:

— І коли ж це стара Цвинтарша розносила дурниці по людях, в який день? Учора, позавчора? Чи коли? Ви подумайте, Поліно Львівно. На чутки час треба. Чутки — не малі діти, вмить не народжуються.

Лаєвська бовкнула:

— Не знаю, але Малка ділилася з людьми. А люди з нею. Рота не зашиєш.

А з ким Малка могла ділитися у великих масштабах? Вона ж у місті нова. Інша річ Лаєвська.

— Я вам відповідально заявляю, Поліно Львівно. Авторка цих чуток — саме ви. І не до вас Цвинтарша ходила туди-сюди. А ви до неї самі швендяли по сто разів за один день. І вже потім від себе розносили містом різні дурниці. Дивіться мені в очі своїми очима! У підлозі нічого немає. І на стелі немає. В очі мені дивіться, будь ласка, поки я по-доброму прошу!

Лаєвська з люттю глипнула на мене в загальних рисах, не у вічі, звичайно, на очі у неї забракло сміливості:

— Знаєте що, Михайле Івановичу… Ви до мене в білій сорочечці завітали. І без пістолета. То я вам тому скажу, що ви не все знаєте і можете вивести не все на чисту воду.

— Ну і яка там у вас вода, Поліно Львівно? Покажіть! Ну, покажіть!

Терпець мені уривався. Не тому, що якась баньката немолода баба до мене товстезними стегнами горнулася, а тому що мені стало прикро. Я не шкодував свого життя. А вона ніби дивилася зверху і бачила.

— Михайле Івановичу, справа ж Лілечки замкнена на замочок, правильно?

— Ну.

— Ну то. А ключик у кого?

— Ваші єврейські загадки я розгадувати не маю наміру. Не за те я кров проливав. І зараз ризикую заради вас.

Тут Поліна Львівна схопила мене за руку і просто в очі прошипіла, і дух від її шипіння линув схожий на парфуми «Червона Москва», але дуже прогірклі:

— Ви в місті скільки часу? Ну, п’ять років. Щонайбільше. Але справа не в часі. Я тут теж недавно. Тільки ви, Михайле Івановичу, лише коли вас робота змушує, з людьми розмовляєте. А я з власної волі все знаю, всіх знаю. І це не ви мені послугу робите,

1 ... 3 4 5 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін"