Читати книгу - "Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок, Роберт Шеклі"

Стів та Флейм сиділи осторонь. Всі мовчали, здаля долинало ревіння сміттєвозів. Чудова ніч зачарувала обох. Їхні пальці зустрілися й сплелись.

Нарешті Флейм заговорила:

— Стіве… я тобі подобаюся?

— Звісно, подобаєшся, — відповів Бакстер і обійняв її за плечі, дружньо, без жодної двозначності.

— Ну, я гадала, — мовила донька бандита, — я гадала... — вона раптом замовкла, ніби засоромилася, й продовжила: — Стіве, чому ти не відмовишся від цих самовбивчих перегонів? Чому ти не залишишся тут, зі мною! У мене є земля, Стіве, реальна земля — сто квадратних ярдів на Нью-Йоркському центральному сортувальному майданчику! Ми з тобою, могли б разом її обробляти!

Бакстер на якусь мить відчув спокусу — як і кожен на його місці. Він не міг не помітити почуттів вродливої розбійниці, так само, як не міг бути цілком байдужим до її принад. Своєрідна краса й гордовита вдача Флейм Стейнмец, навіть без такої зваби, як земля на посаг, легко розтопили б серце будь-якого чоловіка. Стів розхвилювався, його рука міцніше обхопила тонкі плечі дівчини.

Але вже наступної миті гору взяла вірність. Флейм могла викликати романтичне почуття, миттєвий екстаз, пережити який чи не кожен з нас мріє все життя. Та Адель була його коханням з дитинства, його дружиною, матір'ю його дітей, терплячою подругою. Людині з вдачею Стіва Бакстера не залишалося вибору.

Дівчина вочевидь не звикла до відмов. Мов ошпарена пума, вона гнівно погрожувала, що роздере серце Бакстера нігтями й підсмажить на вогні. Її чудові очі палали, вона вся тремтіла з люті.

Однак Стів Бакстер зі спокійною впевненістю стояв на своєму. І Флейм усвідомила, що ніколи не покохала б Стіва, якби він мав іншу вдачу. І збагнула, що її бажання не здійсниться.

Тож вранці вона не зупиняла мандрівника, коли він вирушав у дорогу. Навіть заспокоїла розлюченого батька, який волав, що того небаченого дурня, який не тямить, що втрачає, слід затримати для його ж користі.

— Усе марно, тату, хіба не бачиш? — умовляла Флейм. — Все одно він піде своїм шляхом, навіть під загрозою смерті.

Пабло Стейнмец ще трохи побурчав і нарешті вгамувався. А Стів Бакстер продовжив свою відчайдушну Одіссею.

6

Він заглибився у центр міста, велелюдний і переповнений до критичної межі. Очі сліпили неонові спалахи, у вухах вирував невпинний міський гамір. Стів нарешті потрапив у зону дії безлічі знаків:

ОДНОБІЧНИЙ РУХ

ПРОХОДУ НЕМАЄ

ОСЬОВУ НЕ ПЕРЕТИНАТИ

ЗАКРИТО У НЕДІЛЮ І НА СВЯТА

ЗАКРИТО У БУДНІ

ЛИШЕ ЛІВИЙ ПОВОРОТ.

Продираючись крізь цей лабіринт настанов, що заперечували одна одну, він випадково натрапив на неозору територію злиднів, яку називають Центральним парком. Перед ним, скільки сягало око, кожен квадратний фут займали жалюгідні халупи, злиденні намети, пошарпані хижки та бридкі забігайлівки. Його несподівана поява серед мешканців парку викликала коментарі, які не віщували нічого доброго. Ті, хто тут жив, з доброго дива побачили в ньому представника санітарної інспекції та зібралися накривати свої малярійні колодязі, забивати трихінозних свиней і вакцинувати дітей. Навколо нього зібрався натовп. Хто розмахував милицями, хто вигукував погрози.

На щастя, чийсь несправний тостер викликав коротке замикання. У темряві, скориставшись сум'яттям, Стів накивав п'ятами.

Але тепер він опинився в районі, де вуличні знаки давно знищили, щоби заплутати податківців. Сонце не визирало з-за хмар. Навіть компас не працював через завали металобрухту, що залишився від легендарної підземки міста.

Стів Бакстер зрозумів: він безнадійно програє.

Але й далі затято шукав дорогу з мужністю, яку перевершувала лише безпорадність перед обставинами. Довгі дні він блукав вулицями без табличок з назвами, проминав нескінченні купи піщанику, гори товченого скла, звалища старих автівок та іншого подібного добра. Затуркані мешканці відмовлялися відповідати на його запитання, побоюючись, що він може бути з ФБР. Хилитаючись, він посувався далі, не в змозі добути собі їжу чи питво. Боявся навіть відпочити, щоб його ненароком не затоптав натовп.

Жалісливий соціальний працівник зупинив Бакстера саме тоді, коли він збирався напитись із фонтана, зараженого гепатитом. Цей мудрий сивий чоловік допоміг Стіву трохи отямитися в своїй хатині, збудованій з газет, згорнутих у рулони. Він стояв неподалік від порослих мохом руїн Лінкольн-центру. Старий радив Бакстеру відмовитися від божевільного квесту й присвятити життя допомозі жалюгідним, здичавілим, численним юрбам людей, які страждають, куди не глянь.

Такий шляхетний ідеал майже навернув Стіва в цю віру. Але саме тоді, на щастя, він почув зі старенького телевізора соціального працівника останні новини про хід перегонів.

Багатьох учасників спіткала доля, до якої приречені всі, хто страждає від урбаносинкразії. Фрейхофф Сент-Джон потрапив у в'язницю за забруднення середовища другого ступеню. Група, яка перетнула міст Верразано, згодом зникла серед засніжених вершин Бруклінських висот без жодних слідів.

Бакстер зрозумів, що він досі має шанс на перемогу.

7

З новими силами й у піднесеному настрої він знову долучився до перегонів. Але надмірна самовпевненість часом небезпечніша за найглибшу депресію. Швидко рухаючись на південь, він дедалі прискорював крок. Але поступово втратив пильність і не озирався навколо не так уважно, як варто було б. Тож невдовзі виявилося, що виправляти цю помилку запізно. Стів з жахом усвідомив, що йде дорогою з однобічним рухом, з якої неможливо звернути. Цей шлях і був прямим проходом до терра інкогніта — Джонс-Біч, Фає Айленда, Пачоджоу та Іст Хемптона.

Ситуація вимагала негайних дій. Ліворуч височіла глуха бетонна стіна. Праворуч — огорожа, що сягала його пояса, з написом:

ЗАБОРОНЕНО ПЕРЕТИНАТИ

ВІД 12:00 ДО 00:00

У ВІВТОРОК І СЕРЕДУ.

Була пообідня година вівторка — час заборони. Однак Стів без вагань поліз через бар'єр.

Відплата прийшла миттєво й страшно. Камуфльована поліційна машина зненацька вискочила з однієї із сумнозвісних міських засідок. Поліцейські полювали на Стіва, запекло стріляючи у натовп. (У цю нещасливу добу, згідно з законом, поліція могла стріляти під час затримання злочинця.)

Бакстер сховався в найближчій кондитерській крамниці. Через безвихідь уже ладен був здатися. Але це навряд йому допомогло б, адже в'язниці були переповнені. Град куль стримував його, а суворі поліцейські вже встановлювали міномети та переносні вогнемети.

Скидалося на те, що край покладено не лише