Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Оповіді про кохання, божевілля та смерть 📚 - Українською

Читати книгу - "Оповіді про кохання, божевілля та смерть"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оповіді про кохання, божевілля та смерть" автора Орасіо Кірога. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 37
Перейти на сторінку:
навіть трохи посміялися над славнозвісними несподіваними зникненнями.

Вісім наших людей залишилися на борту нового корабля, щоб керувати ним. Ми його ескортували. Коли споночіло, він від нас трохи відірвався. Наступного дня ми його догнали, але на капітанському містку нікого не побачили. Знову спустили шлюпку, однак ті, хто на ній попливли, марно обійшли весь корабель: усі зникли. Усі предмети стояли на своїх місцях. Море було спокійним, доки сягало око. На камбузі і досі кипів казанок із картоплею.

Як ви можете зрозуміти, забобонний жах наших людей досяг апогею. За якийсь час шестеро зважилися зайняти місце зниклих, і з ними пішов я. Щойно піднявшись на борт, мої нові товариші вирішили хильнути, аби відігнати від себе будь-яку тривогу. Вони сіли колом, і за годину більшість уже співала пісень.

Настав полудень, минула сієста. О шістнадцятій вітер стих, і вітрила опали. Один матрос підійшов до борту і став дивитися на оливове море. Усі повставали і стали проходжуватися, не бажаючи вже говорити. Один сів на змотаний трос і стягнув із себе тільник, аби його полатати. Якийсь час він мовчки шив. Та раптом підвівся і протяжно свиснув. Його товариші обернулись. Він глянув на них розсіяно, сам здивований, і знову сів. Та через мить кинув тільник на змотані канати, наблизився до борту і кинувся у воду. Почувши сплеск, інші повернули голови, ледь насупившись. Та вже за мить вони, здавалося, забули про інцидент, повернувшись до звичної апатії.

За хвильку ще один потягся, на ходу протираючи очі, і кинувся у воду. Минуло півгодини, сонце сідало. Раптом я відчув, що хтось торкнувся мого плеча.

— Котра година?

— П’ята вечора, — відповів я.

Старий моряк, який поставив мені це запитання, глянув на мене недовірливо, запхавши руки до кишень. Він довго розсіяно дивився на мої штани. І врешті кинувся у воду.

Ті троє, хто залишилися, швидко підійшли і подивилися на кола, що розходилися по воді. Потім посідали на борт, тихо насвистуючи і дивлячись кудись у далечінь. Один зіскочив і стомлено витягнувся на палубі. Інші один по одному зникли. О шостій вечора останній з усіх підвівся, поправив на собі одяг, відкинув з чола волосся і, досі перебуваючи у сні, кинувся у воду.

Отож я лишився сам, дивлячись, мов ідіот, на пустельне море. Усі, самі не знаючи, що роблять, скочили в море, охоплені млявим сомнамбулізмом, що витав на судні. Коли один кидався у воду, інші оберталися, на мить занепокоївшись, немовби про щось згадували, аби відразу ж про це забути. Так зникли всі, і гадаю, те саме сталось із тими, котрі зникли попереднього дня, і з тими іншими із решти кораблів. Оце й усе.

Ми дивилися на цього незвичайного чоловіка з цілком зрозумілою цікавістю.

— А ви нічого не відчули? — запитав мій товариш по каюті.

— Так, відчув: велику знемогу й одержимість такими самими думками, але нічого більше. Не знаю, чому я більше нічого не відчував. Гадаю, причина така: замість за всяку ціну виснажувати себе вимотуючою обороною супроти того, що відчував — як робили, мабуть, усі, і навіть моряки, не усвідомлюючи, — я лишень прийняв ту гіпнотичну смерть, наче мене вже не було на цьому світі. Щось подібне, без сумніву, сталося з вартовими з тієї знаменитої сторожі, які ніч у ніч вішалися.

Позаяк пояснення було доволі складне, усі промовчали. Невдовзі оповідач пішов у свою каюту. Капітан стежив за ним краєм ока.

— Блазень! — пробурмотів він.

— Аж ніяк, — сказав хворий пасажир, який їхав, аби померти на рідній землі. — Якби він блазнював, то, знай, думав би про це і також скочив у воду.

Мозкова гарячка та її тінь

Я не можу оговтатись від здивування. Що, до біса, означають лист від Фунеса, а потім балачка лікаря? Зізнаюся, що нічогісінько з усього цього не розумію.

Ось як усе було. Чотири години тому, о сьомій ранку, я отримав записку від Фунеса, в якій було таке:

«Любий друже!

Якщо це вам не завдасть клопоту, то просив би вас прийти до нас сьогодні ввечері. Якщо матиму час, то зайду до вас раніше. Щиро ваш,

Луїс Марія Фунес»

З цього й почалося моє здивування. Як я знаю, нікого без серйозної причини не запрошують о сьомій ранку заради гаданої розмови ввечері. Чого від мене хоче Фунес? Ми з ним не аж такі близькі друзі, а щодо його дому, то був я там лише раз. До речі, у нього є дві доволі гарненькі сестри.

Отож, я був заінтригований. Це те, що стосується Фунеса; а тут іще через годину, коли я виходив з дому, нагодився лікар Аєстарайн, іще один тип, з яким ми вчилися разом у державній школі і з яким у мене загалом такі самі аж ніяк не близькі стосунки, як і з Фунесом.

Він заводить зі мною пусту балачку, аби врешті підсумувати:

— Послухайте, Дуран. Ви чудово розумієте, що я прийшов до вас о цій порі не для того, аби плести банелюки, правда ж?

— Думаю, що так, — тільки й міг я йому відказати.

— Це ясно. Тож дозвольте мені поставити вам запитання, одне-єдине. Воно може видатися нескромним, але пізніше я все поясню. Дозволите?

— Та прошу дуже, — відказав я щиро, та водночас нашорошився.

Відтак Аєстарайн глянув на мене зі змовницькою посмішкою і поставив наступне дурнувате запитання:

— Якого типу прихильність ви відчуваєте до Марії Ельвіри Фунес?

А, то ось у чому річ! Марія Ельвіра Фунес, сестра Луїса Марії Фунеса, обоє Марії! Але ж я заледве знайомий з цією особою! Тож не дивно, що я подивився на лікаря, як на божевільного.

— До Марії Ельвіри Фунес? Ані найменшої прихильності. Я з нею заледве знайомий. А зараз…

— Ні-ні, дозвольте мені, — перебив він мене. — Запевняю вас, ідеться про щось дуже серйозне… Чи можете ви дати мені чесне слово, що між вами двома нічого нема?

— Та ви збожеволіли! — нарешті сказав я йому. — Нічого, абсолютно нічого! Повторюю: я її майже не знаю і не думаю, що вона згадає, що колись мене бачила. Я з нею розмовляв хвилину, дві чи три в них у домі, і це все. Повторюю вам удесяте: я не маю якоїсь особливої прихильності до неї.

— Це дивно, надзвичайно дивно… — пробурмотів він, пильно на мене дивлячись.

Цей ескулап, хай яким видатним він був (а він таким був), уже робився для мене нестерпним, лізучи у сферу, до якої його

1 ... 3 4 5 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповіді про кохання, божевілля та смерть», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оповіді про кохання, божевілля та смерть"