Читати книгу - "Христина, дівчина-король, Мішель Марк Бушар"

ДЕКАРТ: Філософія, яку я практикую, не відкидає пристрасті; навпаки, вважається, що саме вона приносить ніжність і радість у наше життя.

ХРИСТИНА: Вас називають найбільшим знавцем почуттів, і у вас нема вирішення?

ДЕКАРТ: Замість того щоб страждати від них, потрібно їх зрозуміти і намагатися приручити. Я вірю, що ми можемо вільно визначатися з вибором. Тільки ми самі. Діяти і думати. Оцінювати добро і зло. І все це — у діалозі з Богом.

ХРИСТИНА: Ви мене бентежите.

ДЕКАРТ: Я нещодавно відкрив одну залозу посередині нашого мозку, таку зовсім маленьку залозу не більшу від кедрового горішка. Саме вона є місцем поєднання тіла й думки. Там народжуються радість і смуток, ненависть і любов. Ця залоза, можливо, і є тим самим вмістилищем душі, а сама душа, отже, не є лишень божим промислом.

ХРИСТИНА (злякано): Як ви можете стверджувати таке?

ДЕКАРТ: Якби ми могли розуміти механізми дії цієї залози, як розуміємо, приміром, процес кровообігу або ті ж самі нервові реакції, ми могли б...

ХРИСТИНА: Ми змогли б безпосередньо впливати на наші пристрасті?

ДЕКАРТ: Хто зна?

ХРИСТИНА: Видалити шматок ненависті? Скибку бажання?

ДЕКАРТ: Хто зна?

ХРИСТИНА: Витік гніву?

ДЕКАРТ: Чом би і ні?

ХРИСТИНА: Видалити кохання?

ДЕКАРТ: Мені потрібні трупи.

ХРИСТИНА: Що?

ДЕКАРТ: Мені потрібні трупи. Для моїх досліджень.

ХРИСТИНА: Усе це якась маячня! Ось так кедровий горіх у нашій голові ставить під сумнів світовий порядок! Навіть гірше, божественний порядок. Аристотель задавався питанням, чи душу зроблено з кісток, блаженний Августин посмів стверджувати, що вона, можливо, є безособистісною, та жоден не наважився на твердження про якийсь конкретний орган! Тут, як і скрізь, ви ризикуєте потрапити на багаття! Я звертаюся до вас, щоб ви звільнили мене від кохання, повернули мені бодай трохи розуму, а ви відповідаєте мені якоюсь тарабарщиною, та ще й кажете, що вам потрібні трупи?! (В неї болить плече.) Ой! Я гніваюсь і мені боляче! О, криваві рани Христа, як боляче! Карл Ґустав розбуркав цю стару травму.

ДЕКАРТ: Дозвольте подивитися.

ХРИСТИНА: Травма з дитинства. Сходи. Неуважна служниця...

Декарт торкається плеча королеви. Еріка панікує, підводиться зі стільця.

ЕРІКА: Ніхто не має права торкатися до королеви!

ХРИСТИНА: До мене не торкаються, пане.

Декарт забирає руку.

ДЕКАРТ: Бажання доторкнутися до вас — це повідомлення, яке мої очі надіслали на цю залозу в моєму мозку, відтак моя душа вирішила, що така дія була б доречною, і наказала моїй руці зробити це якомога ніжніші.

ХРИСТИНА: Усе це якось занадто складно!

ДЕКАРТ: Будь-яка думка гартується в спостереженні. Єдина порада: кохайте! Причини шукатимете потім.

Входить Аксель.

АКСЕЛЬ (до Декарта, незадоволено): Мене не повідомили про цю зустріч! Хіба її не було призначено на завтра, на п’яту годину?

ДЕКАРТ (придивляючись до Акселя): Почервоніння скронь. Робить зусилля, щоб угамувати дихання. Зіниці звужені. Роздратування! Почуття, пов’язане з гнівом і досадою. (Прощається.) Пане. Ваша величносте.

ХРИСТИНА: О п’ятій.

ДЕКАРТ: О п’ятій.

Еріка супроводжує Декарта.

АКСЕЛЬ (до Христини, сварливо): «Той, хто робить те, що забажає, мало коли робить те, що повинен!» Почувши новину щодо прибуття Декарта до вашого двору, студенти лютеранської семінарії в Стокгольмі вийшли на вулиці з протестами. Над вашим гостем нависла небезпека.

ХРИСТИНА: Тож йому потрібен захист! Це ваша справа.

АКСЕЛЬ: Не діймайте йому віри! Не діймайте віри цьому послові! Їхня віра тримається на іконах і мощах! Одна кістка святого Івана Хрестителя — і ви отримуєте сто років раю. Одне волоконце зі спідниці Марії Маґдалени — і ви уникаєте двохсот років чистилища. Їхні єпископи збагачуються завдяки підробці цих витребеньок і спекуляціям ними. Вони винайшли економічну систему примноження капіталу, в якій пекло, чистилище і рай — лише мірила. Під приводом розбудови Собору святого Петра вони набувають таких статків, які дозволяють їхнім сатанинським ієрархам купатися в розкоші. В обігу стільки скіпочок від святого Хреста, що з них можна побудувати корабельний флот, і стільки шматочків крайньої плоті малого Ісуса, що я не наважуюсь уявити розмір святого члена. (Христина всміхається.) Їхня еластична теологія пристосовується до того, хто запропонує більше. Тож ще раз кажу: діймайте віри.

ХРИСТИНА: Мій любий друже, я розчулена вашою турботою.

АКСЕЛЬ: Ваш... друже?

ХРИСТИНА: Це все Декарт. Він каже, треба давати вихід своїм почуттям. Не переймайтеся.

АКСЕЛЬ: Ці мережива на ваших зап’ястках? Щось новеньке! Дозвольте запитати: хтось отримав прихильність у ваших очах?

ХРИСТИНА: Ніхто, якщо говорити про питання, які нас стосуються. Іспанці. Мережива.

АКСЕЛЬ: Мережива з Іспанії! Картини італійські! Філософи французькі! Католицька Європа зваблює вас.

ХРИСТИНА (роздратовано): Могли би просто зауважити, що ці мережива гарні.

АКСЕЛЬ: Про Троянського коня теж казали, буцімто він чудовий.

ХРИСТИНА: Помолімось, і відтак залиште мене.

АКСЕЛЬ (молиться): «Природа лукава в своїх бажаннях, і ніхто не може до кінця боронитися від неї. Господи, зроби так, щоб я йшов уперед у своїх тривогах і сумнівах».

ХРИСТИНА: «Господи, зроби так, щоб я йшла вперед у своїх тривогах і сумнівах».

АКСЕЛЬ: Амінь.

ХРИСТИНА: Амінь.

АКСЕЛЬ: На добраніч, донечко.

Аксель віддає честь і виходить. Чути музику, яку награють на кришталевих склянках.

3. Кімната королеви

Мозаїка у верхній частині вікон створює величезне півколо. Імпозантне ліжко з балдахіном із червоного сатину закидане розкритими книгами, картами і планами. Астролябія, телескоп. Ебба, перша дама і компаньйонка, жінка надзвичайної вроди, награє приємну мелодію, ковзаючи пальцями по склянках, розташованих на столі в глибині кімнати.

ХРИСТИНА: Навчіть мене!

ЕББА: Змочуєте пальці та кладете їх на склянки. Потім рухаєте пальцями по колу. Кожна склянка видає свою ноту. Залежно від кількості води нота змінюється. (Христина засовує пальця до рота, щоб зволожити його.) Зачекайте. (Вона показує їй, як змочувати пальці водою.) Так краще. (Христина видобуває кілька нот.) Коли я дізналася, що ви потрапили в цю хурделицю, в мене аж серце зайшлося. Мене повідомили, що ви впали. Я подумала на звіра! Гірше, на фанатика! Яка необережність! Як я хвилювалася! Невелике задоволення бачити мене в такому стані. Скажіть: «почуваюся добре»!

ХРИСТИНА: Порив вітру повалив бідного