Читати книгу - "Христина, дівчина-король, Мішель Марк Бушар"

ЕББА: Ваш кузен вас обожнює.

ХРИСТИНА: І як кожний, хто кохає занадто, стає посміховиськом, замість того, щоб залишатися чарівним. Я забилася плечем.

ЕББА: Здоровим чи хворим?

ХРИСТИНА: Хворим.

ЕББА (схвильовано): Мережива на ваших зап’ястях?

ХРИСТИНА: Ви аж надто наполегливі.

Входить Еріка, вносить сукню і футляр.

ЕРІКА: Принесли цю сукню! Подарунок від венеціанського принца!

ХРИСТИНА: Пошукайте в рукаві, напевне, знайдете пропозицію щодо заміжжя.

Еріка кладе сукню й футляр і виходить.

ЕББА: Вона зухвала! Чудо, яка зухвала.

ХРИСТИНА: Поміряйте її!

ЕББА: Я ніколи на це не наважуся.

ХРИСТИНА: Офіційні портрети, які надсилають претендентам на мою руку по всьому світі, — лише покращене зображення обличчя й обриси фігури. Поміряйте! Я знаю, що вам пасуватиме. (Ебба збирається вийти зі сукнею.) Ні! Тут. Переді мною.

ЕББА: Перед вами?

ХРИСТИНА: Це все Декарт. Він сказав: «Роздумуватимемо потім». (Пауза.) Знімайте все. Поволі.

Ебба підкоряється.

ЕББА: Ви нічого більше не скажете?

ХРИСТИНА: Я намагаюся змінити вираз обличчя, уявляючи повну протилежність. (Пауза.) Ваш наречений?

ЕББА: Якоб?

ХРИСТИНА: Як він на вас дивиться?

ЕББА: Він дозволяє своєму поглядові геть усе.

ХРИСТИНА: Що ще?

ЕББА (спокусливо): Інколи він схрещує руки... зовсім як ви. Він підносить їх до свого підборіддя, зовсім як ви. (Майже гола.) Мій наречений дивиться на мене, як дивляться на білих лебедів, коли захоплюються красою їхніх крил, але забороняють їм літати!

ХРИСТИНА: Одягайте сукню.

Ебба виконує.

ЕББА: Настільки повільно вас влаштовує?

ХРИСТИНА: Якоб?

ЕББА: Так.

ХРИСТИНА: Він пишається тим, що ви в його обіймах?

ЕББА: Так.

ХРИСТИНА: Чи свідомий він того, що коїть ревнощі в чоловічих хащах? А ви, ви задоволені, коли знаєте, що вас бажають?

ЕББА: Коли він на мене дивиться, я не повинна виказувати жодного сумніву...

ХРИСТИНА: А ви сумніваєтеся?

ЕББА: Кохання складається зі сумнівів і переконань, а передусім із переконання, що в нас є сумніви.

ХРИСТИНА: Ви зараз ділитеся власними роздумами?

ЕББА: До ваших послуг. Це навички, які ми здобуваємо.

ХРИСТИНА: Вам подобається бути бажаною?

ЕББА: Здається, так.

ХРИСТИНА: Він вам каже, що ви файна?

ЕББА: Так часто, що аж набридає.

ХРИСТИНА: А як він торкається вас?

Тиша.

ЕББА: Венеціанські фарби — найкращі у світі. Ця сукня безсоромна. Вона прекрасно безсоромна. Наші ж занадто правильні. Наші корсажі сплетені з жорсткого пластрону. Наша білизна чорна, спідниці теж чорні. Складається враження, буцімто ми постійно перебуваємо у жалобі. Чи не варто вже змінити це? А ці три спідниці, які ми вдягаємо: верхня, дзвонова і нижня. Чому не відмовитися бодай від однієї з них? Нумо відмовимося від верхньої. Адже дзвонова, незважаючи на її назву...

ХРИСТИНА: Усі ці гучні слова сказані про шифон! Те, як ви слідкуєте за собою. Догляд за шкірою. І ці ваші витончені жести, такі витончені... Графине Шпарре, ви уособлюєте собою все те, що я так ненавиджу в жінках. Їхню нездоланну потребу подобатися! Ця ганебна звичка — існувати тільки задля чийогось погляду. А про повну відсутність упевненості в собі годі й казати.

ЕББА (ображено): Я не знала, що можу бути такою огидною для вас.

ХРИСТИНА: А я... Я не знаю, як вам це сказати, і зовсім не відаю, як це пояснити самій собі, але я ні за що на світі не хочу, щоб ви бодай щось змінили у вашій особистості. Ні за що на світі. Хай ваші жести залишаються такими ж витонченими! Говоріть про шифон, як говорять про поезію, про бряцяльця — як про гімни. Ну ось, я не знаю, що зі мною, та раптом з’явилося майже нестримне бажання вгризтись у величезну баранячу ногу.

ЕББА (зашаріло): Здається, я червонію.

ХРИСТИНА: Кажуть, що у всьому винне серце.

ЕББА: Ви звеліли пошити цю сукню за моїм розміром?

ХРИСТИНА: Я не знала, чи вона вам сподобається.

ЕББА: Вона мені подобається.

ХРИСТИНА: Ви носитимете її при дворі.

ЕББА (відчуває незручність): При дворі?

ХРИСТИНА: Хіба не ви казали, що треба міняти моду?

ЕББА: Маю зібрати всю мужність.

Заходить Еріка, її ніхто не помічає.

ХРИСТИНА: Зачекайте! (Простягає Еббі футляр, в якому лежить пара рукавичок із рожевого сатину.) Вони вам до смаку? Скажіть, що вони вам сподобались! Я не дуже знаюся на таких речах. Я краще розуміюся на переміщеннях кавалерії. Вони вам подобаються? Справді? (Ебба неабияк схвильована.) Вони з Парижа. Є така мадемуазель Нінон де Ланкло, саме вона мені їх і надіслала. Епікурійка, до речі. Вірить у насолоду тіла.

ЕББА: О!..

ХРИСТИНА: Вона заприсягнулася, що ніколи не вийде заміж.

ЕББА: Та невже?

ХРИСТИНА: Вона стверджує, що жінка — рівня чоловікові.

ЕББА: Яка дивна особа.

ХРИСТИНА: Я занотувала одну думку з її книжки, яка мене неабияк уразила.

ЕББА (читає): «Якби Бог зробив мені честь і запитав би мою думку, я порадила б йому помістити жіночі зморшки на п’яти».

Ебба сміється.

ХРИСТИНА: Я рада, що ці слова вас розсмішили. Я ж не знала, як реагувати. Я перечитувала їх двічі і жодного разу не засміялася. (Ебба вдягає рукавички.) Ви тремтите!

Христина, починає енергійно розтирати Еббу, щоб зігріти. Раптом Ебба цілує її. Еріка рвучко підводиться з місця, але її ніхто не помічає.

ЕББА: Не треба було. Я... Це природно для мене. Я хотіла показати, як я вам вдячна. Не треба було.

ХРИСТИНА: Бажання поцілувати мене — це посилання, яке ваші очі передали до вашого мозку, і, вважаючи, що така дія буде корисною для вашої душі, він віддав наказ вашим губам зробити це з ніжністю.

Повертається Карл Ґустав.

ЕРІКА: Ваша величносте! Ваш кузен!

ХРИСТИНА: Знову?

Карл Ґустав стає на коліна і схиляється чолом до землі.

КАРЛ ҐУСТАВ: Я віднаходжу мужність у власному відчаї! Зволь послухати того, хто тебе переконає. Зволь почути твою матір!

ХРИСТИНА: Мою матір?

КАРЛ ҐУСТАВ: Королева-мати, дроттнінґ Марія-Елеонора, хоче тебе бачити!

ХРИСТИНА: Графине, ходімо! Ви залишитеся поруч зі мною!

4. Трофейна зала

Входить Марія-Елеонора, одягнута в сатин скорботи, щільно прикрашена коштовностями; синювато-червоний колір обличчя, спровокований кровотечами. Її підтримує високий і худий Альбінос. Вона намагається побороти сильне тремтіння однієї з рук. Схиляється вимушено перед своєю донькою.

МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА (нещиро): Дроттнінґ Христино! Дякую, що погодилися на цю аудієнцію. Я дізналася, що ви впали під час заметілі. Я злякалася! Треба ж було такому статися! Я молила небо оберігати вас на славу нашого королівства.

ХРИСТИНА: Яка причина такого рідкісного і надзвичайно пізнього візиту?

Пауза.

КАРЛ ҐУСТАВ: Тітонько!

МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Спершу