Читати книгу - "Невинна для мажора, Ольга Суниця"

-         Шкода.

-         Пусте, - відмахується рукою. - Я більше її не згадую.

Ну от і все. Ми вияснили, що ні з ким не зустрічаємось. І що Ігор буде робити далі? Запросить на побачення? На таке навіть не надіюсь. Його увага, це вже жирний плюс для мене. Бідна дівчина з невеликого містечка навряд чи серйозно його зацікавить.

Вже в машині, коли ми їдемо додому, я розумію, що прекрасно провела день. Приїхавши сюди, я надіялась, щоб швидко все пройшло і ми з мамою повернулись додому. Вона так хотіла в гості до тітки Соні, але боялась сама відправлятись в дорогу. Я змушена була їхати з нею. І дуже не хотіла цього робити. Знала, що тітка вийшла заміж за якогось мільйонера, а від багачів я добра не чекаю.

Ігор показав себе зовсім з іншої сторони. Ввічливий, дружелюбний, гостинно прийняв мене і маму. Якщо наше з ним спілкування і далі піде в цьому руслі, то залишатись тут на довший час, це вже не така погана ідея. Один хороший друг мені не помішає.

-         Дякую тобі, - щиро говорю і дивлюсь на зосереджене на дорозі обличчя чоловіка. - Я гарно провела час.

Він повертає голову, дивиться ніжним поглядом.

-         Будь-ласка, - розтягує губи у посмішці. - Якщо хочеш, можемо повторити.

-         Я не проти, - погоджуюсь.

Коли заходимо у будинок, у вітальні на дивані зустрічаємо маму і тітку.

-         А ось і наші молодята повернулись, - сплескує в долоні тітка.

Мама радісно посміхається і розглядає нас обох. Таке відчуття, наче вони нас з побачення зустрічають. Жінки, як завжди в своєму репертуарі, ще не встигли познайомитись, а вони вже займаються звідництвом.

-         Я на гору, щось стомилась, - говорю і дивлюсь на маму.

-         Проведу тебе, - Ігор торкається рукою моїх пальців і я піднімаю на нього погляд.

Ми мовчки йдемо по сходах. Він не відпускає мою руку і від цього серце прискорює ритм. Невже я справді йому сподобалась? З першого погляду? Якось не дуже віриться. Біля моїх дверей зупиняємось. Розвертаюсь до нього, він дивиться на мене захопленим поглядом. Почуваюсь ніяково, не знаю, що сказати.

-         А де працює твій брат? - сама не знаю, навіщо запитую. Просто поглядом ковзнула на двері Стаса і згадала вчорашній вечір. - Ви всі не очікували його так рано зустріти вдома. А година була біля дванадцятої.

Ігор хмуриться, відпускає нарешті мою руку. Можливо в цей момент він не хотів говорити про брата, та я почала.

-         Він є власником нічного клубу, тому йде після обіду, а повертається у ночі, іноді під ранок, - не охоче відповідає. Я явно порушила якийсь момент.

Та я досі не можу забути нахабні руки на оголеній шкірі. Вперше у житті я знаходилась у такій ситуації з чоловіком, та й ще незнайомим.

-         Зрозуміло. Веселу має роботу, - киваю.

-         До речі йому потрібна офіціантка, але навряд чи ти будеш там працювати. Ця робота не для тебе.

-         Чому ж? Запитай. Може хоча б тимчасово, а потім найду щось відповідне. Чи може ти вже не хочеш, щоб я залишалась?

Хитро йому посміхаюсь, а він скорочує відстань і легенько кладе руки мені на талію. Ми дивимось одне одному в очі, його губи за декілька сантиметрів від моїх. Мить хвилює і заворожує. Якщо він зараз мене поцілує, це буде вперше в житті, коли чоловіка знаю менше добу. Незвична думка відразу спростовується, той момент був вчора зі Стасом і я взагалі його вперше бачила.

-         Залишайся, я допоможу тобі з роботою, - тихо шепоче.

Ігор в губи так і не цілує. Повертається вбік і цілує в щоку. Це так невинно і мило, порівняно з нахабним старшим братом.

Я дарую йому посмішку, прощаюсь і зачиняю за собою двері.

Тулюсь спиною до стіни і глибоко зітхаю. Мені подобається Ігор, але чому я відчуваю розчарування в його діях? Можливо тому, що тільки що він нагадав мені Андрія, мого колишнього. Такий же несміливий і безініціативний. Надіюсь, це перше враження хибне.