Читати книгу - "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Не отримати цю роботу не стало для мене трагедією або чим-небудь ще. Лише на душі злегка образливо.
У нашому важкому світі дівчині доводиться багато працювати, щоб хоч якось себе утримувати. Часом я ловила себе на думці, що хотіла б стати як ті, які заробляють своєю красою. Гаразд, там теж треба працювати, тільки беруть участь усі частини тіла.
Так, я теж належу до тих людей, до яких життя повернулося не передом, а задом.
Матір померла, коли моїй молодшій сестрі було десять, а мені п’ятнадцять. У батька виявили ваду серця, яка загрожувала йому інфарктом будь-якої миті. Тоді він працював на заводі інженером, але незабаром йому довелося піти з роботи й стати охоронцем на найближчій стоянці.
Мені ще пощастило, я встигла вступити на бюджет в інститут, здобути освіту. Ще тоді я почала працювати.
Найгірше стало, коли моя сестра вступила до інституту. Спочатку їй теж вдалося потрапити на бюджетне місце, але далі вона зв’язалася із сумнівною компанією, а потім і зовсім примудрилася залетіти. Її вагітність ми виявили, коли було пізно. Довелося їй брати академвідпустку, а нам затягувати паски.
Тато хотів повернутися на завод, але я не дозволила. Сказала, що потягну нас чотирьох, а він нехай краще ходить і сидить у тій каптерці, і то хоч невелика копієчка в сімейний бюджет, і нервів менше, ніж на заводі.
Загалом, мені дуже пощастило, що я влаштувалася бухгалтером у компанію Зимнєва — «Зед корпорейшн», що займається нерухомістю. Будівництво по всьому світу. Величезна, солідна компанія з філіями по всьому світу.
Це та частина мого життя, яку сміливо можна назвати вдалою. Гарна робота, до офісу півтори години в заторах, зарплата середня, але для чотирьох — відчуття, що немає її.
А ось особисте життя… Начебто народжувала сестра, а матір’ю-одиначкою почувалася я. Навіть не мамою, а татом. Я ж гроші додому приношу. Чоловіки в моєму житті, коли чули, що я живу в одній квартирі з дитиною, або відступали, або пропонували зустрічатися для несерйозних стосунків. А мені таке точно не потрібно було. Боялися, напевно, що я їх змушу утримувати свою сім’ю.
Я вже давно припинила мріяти про принца на білому мерседесі. Тепер хоч би лицаря з метро.
Ех, мрії, мрії.
Я майже спізнююся на роботу зранку тільки тому, що мій племінник націлився залишити приємне нагадування на моїй улюбленій кофті. І все ж забруднив її, кинувши в неї кашу, а все інше в пранні. Добре хоч сестру попросила випрати й розвісити речі.
Довелося одягнути найсвіжішу кофту з мого арсеналу — яскраво-фіолетову з величезним вирізом на грудях. Ще і злегка підстрілену так, що видніється смужка шкіри на животі. Це вчора я була черницею, а сьогодні просто гламурна фурія бухгалтерії. Тепер у мене тільки штани вписуються в дрес-код.
Заходжу в офіс, націлююся на своє місце й помічаю, що там уже сидять.
— Соня, Вадим Сергійович терміново викликає тебе до себе. Ти чому так пізно прийшла? — біжить мені назустріч керівниця. — Довелося вигадувати, що ти просто відійшла в туалет. Давай бігом до нього.
Я знімаю куртку, вішаю її на гачок і кидаю швидкий погляд на ту саму дівчину з рожевими пасмами. Неприємне відчуття коле мене. Невже вона на моє місце прийшла? Але ж мені ніхто не говорив, що я звільнена.
— Це що на тобі? — змахує руками начальниця. — Сонічка, де твій одяг? Вадим Сергійович приб’є тебе, якщо побачить у такому вигляді. Ти ж знаєш, що в нашому офісі затверджений суворий дрес-код.
— Я пам’ятаю, але що, цей Вадим Сергійович у бухгалтерію, чи що, заходить? Мені племінник заляпав кашею нормальну блузку, а все інше в пранні, — відповідаю.
Хмм, а та рожевокоса теж одягнена нормально — у застебнутому піджаку, з-під якого видніється біла блузка.
Ось так одягнеш щось не те — і відразу опинишся потрібною в тому місці, куди в такому вигляді не вийти.
— Так, — керівниця знімає свій безрозмірний піджак, який на мене все ж налазить, але висить, як мішок.
— Та що відбувається?
— Що-що? Свєточку вчора в пологовий будинок відвезли.
Пара шпильок — і піджак уже приталений, приховує мою трієчку, яку підкреслює фіолетова кофтинка.
— Нумо, моя хороша, ти все зможеш, — каже мені навздогін керівниця.
Ех, хороша вона жінка, прониклива.
На тремтячих ногах підіймаюся в кабінет боса. У приймальні сам Зимнєв зі своїм до тремтіння страшним поглядом. Я його сміливо “містер холодильник” можу називати за те, як він дивиться на мене.
— Софія? — запитує чоловік, поки я намагаюся поправити до неможливого величезний піджак.
— Так, — киваю йому, щулячись від холодного чоловічого погляду.
Він окидає мене поглядом і знову дивиться в очі. До тремтіння, до сиріт всім тілом, ніби мене зараз препарувати будуть.
— Отже, з усіх кандидатів я вибрав вас, — починає Зимнєв. — Робота з ненормованим графіком, будьте готові, що я викличу вас навіть у вихідний. Ваше завдання: складати графік мого робочого дня, якщо буде потрібно — організовувати перельоти, готелі й так далі. Я шукав на роботу людину, яка зможе виїжджати за кордон. У вас є паспорт?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут», після закриття браузера.