Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

— І хто ти? — спитав він, уважно глянувши на мене.

— Модель, — з гордістю відповіла я, а потім додала: — Відома.

— Вона мені не подобається, — пробурмотів цей хлопець. — Ти не міг знайти когось іншого?

— У тебе нема вибору, — сказав Антон і проклав свої руки на мої плечі. — Поліно, не слухай його. Ти маєш прекрасний вигляд, тому точно всім сподобаєшся.

— Ніби це мене хвилює, — фиркнула я. — Це ж і так фіктивне одруження.

— Зараз не час, щоб перебирати, Гордію! — трохи різко сказав той старший чоловік. — Твоя наречена втекла від тебе, а ти хочеш осоромитися перед усіма, бо тобі не подобається ця дівчина?

— Гаразд, — погодився мій тепер уже наречений. — Тоді треба поспішити, бо через двадцять хвилин розпочнеться церемонія. Як тебе звати?

Він уважно подивився на мене. Я ж підняла трохи вище голову, щоб він зрозумів, що я не така проста, як він думав. Бачте, не подобаюся йому!

— Поліна, — відповіла я. — Царенко Поліна.

— Царенко... — задумано мовив старший чоловік. — Десь я чув раніше це прізвище. Здається, Сергій Царенко.

— Це ще хто? — спитав той Гордій.

І що це за ім’я таке: Гордій? Наче з минулого століття. Хоча на вигляд він був досить молодим. Здається, тридцяти ще не було.

— Мій батько, — відповіла я. — Ти, мабуть, не цікавишся елітою нашого міста, якщо не чув про нього.

— Елітою? — перепитав він, піднявши одну брову. — Отакої! То ти це себе відносиш до еліти? Боюся спитати, що ти робиш зараз тут?

— Допомагаю тобі, якщо ти не помітив.

— Яка ж ти добра. Я вражений! — він поклав руку собі на серце. — Одразу ж поспішаєш на допомогу, якщо попросять.

— Як Чіп і Дейл, — буркнула я. — То які умови?

— Отже... — почав той старший чоловік.

— Може, ви вже нарешті представитеся? — перервала його.

— Так, вибач. Трохи нервую. Мене звати Микита, і я друг Гордія. І також його менеджер та представник за сумісництвом. Так от, — продовжив чоловік, — ми пропонуємо тобі фіктивний шлюб на пів року. Усе, що тобі потрібно зробити, — це вийти заміж та протягом шести місяців вдавати кохану дружину цього парубка. Останнім часом Гордій отримує багато уваги від преси, а це весілля мало стати однією з наймасштабніших подій року. — Я хмикнула, адже мені здавалося, що це моє весілля мало бути наймасштабнішим у цьому році. — Так вийшло, що наречена втекла, а це одруження повинно відбутися обов’язково.

— Чому обов’язково? — перепитала я.

Микита переглянувся з Гордієм, а тоді знову подивився на мене.

— Тебе це не повинно хвилювати, — сказав він. — Ми дамо тобі хорошу суму за цю роботу.

— Антон казав, що ще має бути фотосесія для журналу «Хевен».

— Ми планували відмовитися від неї, — пробурмотів чоловік.

— Чому? — спитала я та склала руки на грудях. — Тепер це одна з моїх умов. Я хочу фотосесію і не лише в цьому журналі. Також ви заплатите мені гроші. А ще ми з моїм нареченим будемо багато часу проводити разом на публіці, щоб нас постійно бачили. У мене є блог у соцмережах, де потрібно викладати фото та відео. Я думаю, що зобов’язана після весілля на камеру показувати своє щасливе життя з чоловіком.

— Мені здається, що ти надто багато хочеш, — фиркнув Гордій.

— Такі мої умови. Але ти можеш знайти собі іншу наречену. У тебе є ще десять хвилин до церемонії.

Я помітила, що він міцно стиснув щелепи та почав знервовано намотувати круги по кімнаті. Бідолашний думав, що обмежиться грошиками, але я не можу втратити можливість помститися Ігорю, Юлі та досягнути нових вершин у моделінгу. Якщо про нас говоритиме преса, то це додатковий плюс до моєї популярності. Стати відомою на весь світ моделлю — це було моєю метою з дитинства. І байдуже, якою ціною я досягну її. Якщо для цього мені треба шість місяців терпіти невдоволене обличчя Гордія, то я зроблю це.

— Гаразд, — погодився він. Я переможно усміхнулася. — Але ти не лізеш у моє життя, зрозуміла? І ми бачимося та з’являємося разом у крайньому разі.

— Без проблем, — сказала я. — Мені підходить.

— Дай свій паспорт Антону, щоб він відніс його реєстратору, — заговорив Микита.

Я протягнула документ хлопцеві. Він узяв його в руку та вийшов з кімнати. Я ж відчула хвилювання, бо завжди з обережністю ставилася до таких речей. Вони ж не візьмуть на мене кредит?

— Не хвилюйся, — раптом сказав мені Гордій. — Паспорт тобі твій повернуть, але вже з печаткою про одруження.

— Договір на ваш фіктивний шлюб підготую на завтра, — мовив Микита. — Ви самі розумієте, що зараз не до цього. Зранку обговоримо все і ви підпишете угоду.

Я кивнула та підійшла до дзеркала. Мала всього лише п’ять хвилин, щоб привести себе до ладу. У мене не було навіть мінімальної косметики, тому я просто витерла пальцями туш, що потекла від сліз, та накинула фату на обличчя. Декілька шпильок із зачіски загубилися, коли я втікала, тому зараз моє волосся було дещо в хаотичному безладі. Я трохи поправила його, але все ж це не було так гарно, як би мені хотілося.

— Усе! — закричав Антон, коли ввірвався в кімнату. — На вас уже всі чекають.

— Ходімо! — пробурмотів Гордій і кивнув мені в бік дверей.

Він попрямував у коридор, а я вийшла одразу ж за ним. Антон допоміг мені розправити шлейф моєї сукні, за що я була йому дуже вдячна. Цей хлопець такий хороший та милий. Не міг він бути моїм нареченим? Я взяла Гордія під руку та широко усміхнулася. Він краєм ока глянув на мене. Я помітила якесь роздратування на його обличчі, але проігнорувала це. Мабуть, Гордій просто не вміє усміхатися.

Ми попрямували до головного виходу. Двері були відчинені. Я побачила велику арку, оздоблену білими та золотими трояндами. Золотими, уявляєте! На вулиці було надто багато стільців, на яких сиділи гості. Мої очі розширилися від такої кількості присутніх. Якщо врахувати, що наречена відсутня, то її родичів тут, мабуть, нема.

Заграла приємна повільна музика, і ми впевнено попрямували до арки. Я йшла вперед своєю найкращою модельною ходою та гордо здійняла голову, привітно усміхнувшись. Гордій же впевнено вів мене. Ми зупинилися біля реєстратора і стали одне навпроти одного. Позаду мене одразу ж з’явилася якась дівчина, а за Гордієм стояв Антон. Напевно, це були наші свідки. Жінка, що вела це весілля, почала свою довгу та нудну промову про кохання. Потім вона взяла в руки листок з нашими іменами.