Читати книгу - "Покоївка для бізнесмена, Ясміна Лав"

Далі я не чекала . Просто сіла в таксі і закрила за собою двірку .

Водій повільно виїхав на дорогу , вклинюючись в потік машин , а позаду знову залишалося розчарування ...

Я думала про те , скільки ще уроків мені підкине життя . Скільки разів мені потрібно обпечися , щоб засвоїти матеріал ...?

         ***

Я майже не спала цієї ночі . Думаючи як побачу Адама в готелі , я уявляла його погляд ...
Від напруження неможливо було навіть лежати .

Я ходила на кухню , потім вибирала одяг , наче завтра якась важлива подія ...навіть вирішила зробити зранку укладку ...

Все тіло трусило ... Я дуже хотіла його побачити . 
Але не так . Не з нею.

Вранці в горло нічого не лізло . Каву довелося вилити в раковину , а переодягатися я ходила два рази ...

Іра просто спостерігала мовчки , чим мене дратувала .

- Ми запізнимося на роботу , якщо ти ще раз підеш переодягтися .- квапила подруга , поки я дивилася в дзеркало .
- Та іду , іду ...

Відкривши вхідні двері ми обидві завмерли. 
На майданчику , перед нашою квартирою стояв великий кошик червоних троянд .

- Ну нічого собі ...- присвистуючи подруга обійшла квіти .
- Іди подивися , може записка є.- сказала вона .
- З чого ти взяла що це для мене ?- тихо спитала я .

Якщо чесно , я не вірила що мені можуть подарувати такі квіти .
Мені ніколи навіть букета не дарували , не те що кошика .

- Ой , ну не для мене ж...- усміхнулася Іра .

Я підійшла і присіла біля цієї краси . Інакше назвати цю композицію з троянд було неможливо .
А запах ....просто божественний ...

І записка справді знайшлася .

" Сподіваюся , ти передумаєш . Пробач . 
Даня ."

- Може ти й справді передумаєш ?- подивилась на мене подруга .
- Ходімо , нам пора на роботу .

І затягнувши квіти у квартиру ми нарешті змогли вийти .

Чим ближче ми були до готелю , то більше мене трусило . Навіть живіт розболівся ...
Темно-синя в'язана сукня , до коліна , яка мені вдома дуже подобалась , зараз мене більше нервувала . А розпущене волосся хотілося зібрати у хвіст .

- Заспокойся , все буде добре .- тихо промовила подруга вже біля самої будівлі .
- Сподіваюся ...

І справді , все було добре . 
Ранок , як ранок ...
Весь день просто купа роботи .
Всі працювали за графіком . Ніхто не метушився і головне - жодного слова чи натяку , що приїхало керівництво .
Може вони передумали сюди їхати ?
Ближче до кінця робочого дня роздумувала я .

Останній номер був прибраний , я спокійно склала в візок постільну білизну , поправила фартух і повільно пішла до ліфта .

Всі переживання зникли . Я почувалася чудово , і навіть настрій піднявся . Хотілося прийти додому , випити гарячого чаю і з'їсти щось солоденьке на десерт .

Йдучи коридором я зупинилася біля вікна . 
На вулиці було темно , повільно кружляли маленькі сніжинки , а тихий вітерець ледве гойдав гілки дерев .І захотілося свята ...
Хоч до нового року ще треба почекати ,  та я вже відчувала запах зеленої красуні серед кімнати і мандаринок ...
Усміхнувшись своїм думкам я натисла кнопку виклику ліфта .

За кілька секунд почувся звук ліфта ,  що приїхав і двері роз'їхалися.
А моє серце зупинилося ...
Навпроти стояв він .

Чорний костюм , білосніжна сорочка , начищені до блиску туфлі ...
Ледь помітна щетина і погляд , який змушує все тіло тремтіти .
Моє дихання збивається , а кожен міліметр шкіри пам'ятає його дотики ...

Адам не зводить з мене очей , а в мене просто нема сил зробити хоч крок ...

Погляд чоловіка спускається вниз , наче роздягаючи мене і я відчуваю такий приємний жар ... Який відчувала тільки з ним .

Неусвідомлюючи голосно втягую повітря і бачу , як в очах чоловіка з'являється полум'я.
Він робить крок до мене , а я відступаю , спираючись спиною в стіну .

Губи Адама розтягуються в посмішці , але це не та посмішка , яку я пам'ятаю . Це більше схоже на глузування . Він сміється з моєї реакції.

Двері ліфта закриваються , і я залишаюся на самоті в пустому коридорі , але досі відчуваю його погляд ...