Читати книгу - "Коли закінчиться ненависть, Лада Короп"

Я стою у повному ступорі. Орест та Слава поводяться наче два півні перед боєм.

Кожен хоче довести своє. Я непомітно підходжу до Ореста й торкаюся його руки. Він повертається й дивиться уважно на мене.

– Оресте, любий, прошу не треба. Він того не вартий. Ми зі Славою розійшлися  три роки тому. Я закрила цю сторінку.

– Ви ще й коханцями були? – дивується Орест й міцно стискає зуби.

– Ні, ми просто зустрічалися і все. Чи тобі не знати? – хочу достукатися до Ореста та поки, що марно.

– Марто, відійди. Нам потрібно поговорити з твоїм колишнім, – Орест закочує рукава сорочки й схоже готується схопити Славка. Який майже на голову нижче від нього. Та й м'язи в Ореста розвинені набагато краще.

– Оресте, я тебе благаю не чіпай Славу. Ти ж його вб'єш. Він вже давно у минулому, – прошу Ореста.

– То чого він тебе лапав? Скажи мені на милість? – на його обличчі з'являється вищир. 

– Ми просто розмовляли. От і все. 

– Марто, це твій новий хлопець? Ревнивий, – каже Слава.

– Славо, замовкни. Й просто йди, – намагаюся розборонити 

чоловіків.

– Гаразд, я піду, але  цей твій новий мені зовсім не подобається. Будь обережна Марто, – зауважує Слава.

– Славо, давай я сама вирішуватиму, як мені жити далі. Тебе це більше не стосується, – кажу й високо підіймаю підборіддя.

– Бувай, сподіваюся ми ще зустрінемось знову, – кидає Слава і йде.

Я видихаю з полегшенням і переводжу погляд на Ореста.

Він сердитий і невдоволений. 

– Ходімо, – гиркає Орест і йде до своєї машини.

Я біжу за ним. Ох і швидко інколи він ходить.

Коли ми вже в авто, то Орест починає говорити.

– Хто цей виродок? І що вас конкретно з ним пов'язувало?

– Ми колись зустрічалися. Він був моїм першим коханням і ми хотіли одружитися. Але за місяць до весілля він кудись зник. Більше ми не бачилися.

– Чому ти його не шукала? Можливо у нього були свої причини зникнути?

– Я намагалася. Та одного разу на вулиці я зустріла його маму. Вона мені сказала, що Слава поїхав за кордон. Продовжувати навчання. І він не хоче мене бачити.

– І ти повірила? Потрібно було боротися за своє кохання. Якщо ти дійсно його кохала, – наголошує Орест.

– Я дуже його кохала. Й навіть уявляла своїм чоловіком. Але доля розпорядилася інакше, – починаю нервово теребити пальцями.

– А ти впевнена, що це доля?

– В сенсі?

– Можливо це твій батько постарався. Знаючи, яка він людина ти його взагалі не підозрювала? – Орест уважно вивчає мене.

– Звідки ти знаєш мого батька? – питаю насторожено.

– Я його не знаю. Тільки з твоїх розмов. Я зрозумів, що він досить авторитарна людина.

– Так. Та я не вірю, що він на таке здатен. 

– Тобі краще знати. Та я б про це подумав на твоєму місці.

– Оресте, відвези мене до подруги. Я тобі зараз скажу адресу, – прошу чоловіка.

Зараз мені конче потрібна підтримка Ніки. Ми дружимо з дитинства і кому як не їй знати мене краще всіх.

Тому їду до подруги додому.