Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Якби мій повелитель брав у битви більше сестер, — уперто труснула шовковистою копицею волосся Аліна, — то йому не довелося б турбуватися про тих, хто вижив і полонених.
— І це стало б другою дивністю, здатною привернути зайву увагу.
— Мені здається, в степах Амазонії, коли ви з королевою пліч-о-пліч билися проти чорних лицарів Проклятого Собору, ти не був таким нудним і розважливим до огиди, графе Антоне. Старієш чи що? — примружилася в усмішці дівчина.
— Ти навіть не уявляєш, Аліно, наскільки слушні твої слова… — у відповіді моїй не було лукавства. — Графська корона — найважча і втомлива ноша, яку я колись звалював на себе. І під її тиском, я буквально відчуваю, як іде геть молодість і сили.
— Ну, то викинь її на смітник, застрибуй в сідло, підніми над головою бунчук і вперед! — азартно вигукнула принцеса амазонок. — Обіцяю, я прикриватиму твою спину до останнього подиху. Зате, як радісно і весело, ми проживемо усі відпущені нам дні.
— А потім вороги станцюють на наших трупах і увірвуться з вогнем і мечем у ці землі. Як думаєш, скільки тут залишиться живих, після того, як наших людей не буде кому захищати?
Блиск в очах золотоволоски згас, і вона пригнічено кивнула.
— Так, мій повелителю, вибач… Я й сама знаю, що ти маєш рацію. Але мені так хочеться в бій... Я щоночі проводжу не в ліжку, а в сідлі... але, прокидаюся на мокрих простирадлах. І це не піт пристрасті. Цю ніч ти теж спав окремо… Навіть поцілувати та побажати приємних снів не зазирнув. Якби не Меліса, я б збожеволіла від ревнощів! Слава, Творцю, поки вона поряд з тобою — турбуватися нема про що.
Аліна підвела голову і подивилася в мої очі з сумом та докором. Її губи трохи розплющилися, ваблячи обіцянкою солодкого поцілунку.
Я легко обійняв дівчину за плечі і притяг до себе.
— Вибач, моя радість. Мені треба було подумати. А якби зайшов до тебе хоч на хвилину — залишився б до ранку. Потерпи ще трохи. Обіцяю. Місяць, не більше. Я майже закінчив підготовку штурмового загону. І щойно ми візьмемо…
Сон перервало гучне кукурікання. Дивний сон. Чіткий і настільки реальний, як шматок спогадів, а не сновидіння. Амазонки, їхня принцеса і королева, чорні лицарі Проклятого Собору, власний замок… Немов казка, але при цьому я готовий присягнутися, що все це було чи є насправді, а не примарилося. Ось тільки де і коли? І чому я про все це нічого не пам'ятаю? Ще одна загадка у спільну скарбничку. Це проривається у спогадах минуле життя, чи я зміг побачити майбутнє?
Ну нічого, розберемося, дайте термін. І прапор завоюємо, і замок... І до амазонок завітаємо обов'язково, щоб мені з цього місця не зійти. Це ж не країна — мрія, квітник. Стільки красунь я навіть під обкладинкою «Плейбою» не бачив. І ні фіга вони собі не відрізають. Поклеп заздрісниць… Ні, я розумію, що сон не може вважатися доказом, але в ньому я чудово бачив обидві звабливі півкулі на визначених природою місцях. І там таки було на що подивитися.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будні феодала - 1, Олег Говда», після закриття браузера.