Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Оцінивши, чому і як навчилася майбутня сільська міліція, вирішив, що настав час переходити до більш складного етапу — спарингів. Тичка така зброя, що й не вб'єш ненароком, і наука запам'ятовується міцніше. А хлопцям важливе не стільки особисте вміння, скільки навчиться битися у строю.
Та й мені самому не завадить підняти вміння володіти цим типом зброї. Мало, як у житті обернеться: зламається шабля в бою, а, крім списа, нічого під рукою не виявиться.
Спершу попрацював із найміцнішим на вигляд добровольцем. На жаль, як і слід очікувати, покладаючись на значний зріст і таку ж силу, той одразу попер на мене, як із карбованцем на буфет. Збираючись покінчити з тренером одним молодецьким ударом. Довелося остудити… Спершу вибити дух, тичком у сонячне сплетіння, саме в той момент, коли він уже збирався хряснути мене по кумполу своєю жердиною. А потім легким рухом руки — відправити у партер. У тому сенсі, що сіпнувшись від позначеного удару, хлопець спіткнувся об підставлену жердину і розтягнувся на весь чималий зріст.
— Годиться… — похвалив я його, щоб не збивати бойового настрою і припинити смішки решти ополченців. — Якщо твої товариші будуть хоча б не гіршими, то вчорашній день минув недаремно. А тепер прискоримо іспит. Нападайте вдвох. Ти і ти... Почали...
Акт другий, герой і ті ж… Чомусь селяни вирішили, що двоє — це означає один плюс один, тобто по одному. Так і атакували. Так і отримали по черзі. Для наочності та закріплення ефекту, я навіть прийом міняти не став. Тичок, підсікання — падіння тіла. Бац… Бемц… Геп…
— Для альтернативно обдарованих поясню ще раз. Удвох — значить, бити одночасно, з обох боків.
— Як на току? — уточнив хтось із тямущих.
— Можна й так, тільки не заходьте ззаду, а з боків заходьте. Зрозуміло?
— Так точно, батьку!
О, схоже, Четвертак із П'ятаком ще й загальним вишкілом трохи позаймалися.
— Тоді наступна пара. Ти й ти… Вперед.
Неозброєним поглядом зміни у тактиці майже не сталося. Хлопці розійшлися, як і було наказано, трохи убік, а от «молотити» явно збиралися по черзі. Довелося і їм швидко продемонструвати помилковість такого методу. А потім, вибираючи найдохідливіші вирази на більш доступному і зрозумілому їм лексиконі, тобто, буквально на пальцях, розтлумачити хлопцям сенс прислів'я «гуртом і батька бити зручніше».
Судячи з того, як виготовилася наступна пара, нарешті дійшло. І зайняло в мене трохи більше часу. Рівно стільки, щоб зміститися на кілька кроків убік, ставлячи нападників в одну лінію. Цей «хитрий» маневр так їх спантеличив, що парубки зіштовхнулися і повалилися на землю, перебуваючи в ступорі від мого нечуваного підступу. Адже, за неписаними правилами, у сільській бійці заборонено будь-які фінти. Поєдинщики сходяться груди в груди і завдають один одному ударів, хто скільки витримає. А, виявляється, можна й так… Нечесно. Фактично, підло.
Довелося знову вчити молодь і пояснювати різницю між потішною бійкою та боєм на смерть. Тепер добираючи слова ще менше. Або взагалі не обираючи. І не знижуючи голосу. Коли закінчив промову, побачив, що майже все населення Полісся повисло на тинах і перелазах, із захопленням прислухаючись до кожного мого слова. Навіть отець Пафнутій сів на лавці перед церквою, осіняючи себе хресним знаменням в особливо перчених місцях. А найуразливіші особи — дружно охали, шаріли, як маковий колір, і смикали кінчик коси.
Така популярність мене дещо збентежила, але заява секретаря про те, що репутація в селі зросла ще на «5» пунктів, і населення тепер мене поважає, заспокоїла. І все ж таки лекцію я скоротив. Нічого народ від трудоднів відволікати. Та й теорія без практики нічого не варта. А тому, відпустивши Федота з його групою вправлятися у стрільбі, решті оголосив бугурт. Розділивши учасників на дві групи: я з п'ятіркою козацьких найманців проти решти, для рівноваги, посилених Цепешем. Заодно й подивлюся, якого кота в мішку придбав, бо мало чого в резюме написати можна.
Звалище вийшло шикарне. Народ хльостав жердинами по руках, плечах і головах (добре, звелів усім зимові шапки одягти) не розбираючи, де свій, де чужий. Б’ючись за принципом, весь світ іде на мене війною. Я навіть задивився... Поки не зрозумів, що гарячу бійку, не менш захоплено розглядають і найманці, спокійно стоячи збоку. Потім ми почали іржати.
Оскільки селянам все ж таки вдалося трохи організуватися, і вони всі скопом насіли на єдиного в натовпі чужинця. Цілком ігноруючи ту обставину, що зараз його було призначено «своїм».
Від такого привітання, колишній капітан міської варти спершу трохи розгубився, але незабаром прийшов до тями і дуже наочно продемонстрував селянам, що подібні забави для нього не в новинку. І що вміння важливіше за кількість. Мабуть, не раз доводилося утихомирювати підлеглих, котрі перебрали в шинку. Орудуючи жердиною і піхвами шпаги, він за кілька хвилин уклав усе «військо», що занадто розбушувалося, відбувшись при цьому надірваним рукавом на мундирі і гулею у лобі. Та й та, напевно, прилетіла на самому початку, коли нащадок стародавнього роду ще не знав, що битиметься зі своїми і не чекав нападу.
— Відставити сміх. Хтось оголошував про закінчення бою?
Запорізькі найманці зауваження прийняли і пішли на волоського принца. Гарно пішли, з ходу беручи його в кільце. При цьому ті, що йшли прямо — пересувалися не поспішаючи. А парочка, що заходила з флангів, — навпаки. П'ятий, той узагалі кинувся бігцем, закладаючи довгу дугу, маючи намір опинитися за спиною у Цепеша, не пізніше ніж товариші почнуть поєдинок.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будні феодала - 1, Олег Говда», після закриття браузера.