Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

В цю мить Макс зрозумів, що перемовини вже почалися. Він не був готовий до них сьогодні, але для себе вирішив так: він розповість пані Середі ідею, надасть всю інформацію, яку вона попросить, чесно відповість на питання. Він не стане нічого прикрашати чи підлещуватися. Зрештою, з самого початку він не розраховував на жодні інвестиції.

Така лінія поведінки з самого початку розмови спантеличила Юлію Володимирівну, він наче й не хотів отримати гроші. Проте відвертість можливого ділового партнера вона високо оцінила. Звісно за двадцять хвилин зустрічі все обговорити не можливо, але час директорки обмежений, а надбаний за час роботи досвід вже цілком дозволяв виявити можливі перспективи проєкту.

- Ваші плани не достатньо амбіційні для нашої компанії, - заявила пані Середа після нагадування секретарки про інші нагальні справи. - Якщо ви готові переглянути їх, повідомте мені. Й ми зустрінемося більш широким складом для обговорення деталей.

- Ми виходили з коштів, які мали в наявності, - спохмурнів Максим. Він раптом зрозумів, що влізати у справи з по-справжньому великими й при тому чужими грошима страшно.

- Я розумію, - встаючи посміхнулася директорка з інвестицій. - Обговоріть нашу розмову з партнером. Сподіваюся, ви разом ухвалите найкраще для себе рішення.

На цьому розмова була вичерпана. Юлія Володимирівна простягнула руку для рукостискання. І коли їхні долоні поєдналися, раптом додала:

- Не варто робити те, що тобі не до вподоби, Максиме. Воно того не варте.

- Варте, - вперто відповів він і притягнув жінку до себе, притискаючи та нависаючи. - Я хочу стояти поруч із тобою.

- Гадаєш, що це хороший спосіб? - чомусь агресивна поведінка чоловіка, його тиск не налякали й не викликали відрази, а навпаки, змусило тремтіти в очікуванні.

- Який є, - усміхнувся Макс, пожираючи поглядом зелені очі й хижо червоні губи.

- Пусти мене, - Юля намагалася пропалити його лютим поглядом у відповідь, але розуміла, що потопає в бурхливій безодні синіх очей. Неможливо встояти.

Чоловік знову підкорився, як робив це завжди, коли вона давала зрозуміти, що не хоче його дотиків. Це підкуповувало.

- Ти ж не відмовиш нам через це? - він невизначено обвів поглядом себе та Юлю.

- Звісно, що ні, - фиркнула пані Середа, нарешті вивільнившись з полону синіх очей. - Робота - це робота. Проте прошу утриматися в майбутньому від подібних дій.

- На офіційних зустрічах, обов'язково, - з готовністю кивнув Макс і поспішив відчинити пані двері, адже їхня зустріч вже кілька хвилин як скінчилася.

Вони вийшли до приймальні і цього разу вже остаточно попрощалися.

Юлія Володимирівна разом зі своєю секретаркою пішла у справах. Посеред буденних справ думками раз-у-раз поверталася до ранкової зустрічі. Гендиректорові про проєкт пана Кирієнка поки що не розповіла, але підґрунтя перевірила. Пана Зегера, як і очікувалося, не особливо цікавило спрямування роботи компанії й навіть ризики, а лише можливі прибутки.

Під кінець робочого дня відчула незрозумілий смуток. Максим сьогодні так і не зателефонував. А чи зателефонує він взагалі? Таке враження, що ця угода більше потрібна їй, а не йому.

Слова чоловіка про те, що він хоче стояти поруч із нею, мимоволі зігрівали душу. Проте пройшло ще кілька днів, і Юля вже почувалася наївною дурепою. Адже Максим, незважаючи на свою обіцянку підкорювати її, зник без сліду.

Зник і Микола. Якщо у перші дні свого відрядження він дзвонив щоденно, через кілька тижнів - раз на два-три дні, то тепер вже трохи більше тижня від нього не було чутно нічого. Тож яскравого суботнього ранку Юля вирішила, що вона зовсім не горда, а вихідні у коханця також повинні бути, і подзвонила йому сама.

Слухавку Коля так і не взяв, виклик скінчився сам. Жінка здивовано поглянула на годинник. Була вже одинадцята ранку, тож сон та душ віднімаються. В інших випадках чоловік завжди тримав телефон поблизу. Невелика хвиля занепокоєння, яка була їй зовсім не властива, змусила передзвонити.

- Вітаннячко, - почувся радісний, трохи захеканий голос чоловіка. - Скучила?

- Ти бігав? - полегшено посміхнулася Юля. "Звісно, як я про це не подумала?"

- Так. Щойно повернувся. "Вуха" здохли, тож вирішив не брати телефон із собою. Й ледь не пропустив тебе. Якщо ти дзвониш мені в суботу вранці, значить справи твої налагоджуються, й ти перестала спати на роботі.

- Угу.

- Й згадала про мене.

- Угу.

- Ну що ж, уже непогано. Я й не думав, що так швидко про мене згадаєш.

- Але ж уже більше тижня пройшло.

- Справ... Кхм... Авжеж, - осікся Микола.

Вони ще трохи поговорили, розповідаючи останні робочі новини, після чого Юля й собі вирішила сходити на тренування.

Поверталася додому вже ближче до вечора трохи втомлена й неймовірно розслаблена. Окрім тренажерної зали та басейну цього дня Юля відвідала ще й сауну та масаж. Легка усмішка не сходила з обличчя поки вона їхала додому, паркувалася на підземній стоянці, піднімалася в ліфті.

Раптом настирливе дзижчання в спортивній сумці повідомило про те, що хтось дуже хоче її уваги. Але з Миколою сьогодні вона вже розмовляла. Поглянула на годинник на руці - пів на дев'яту і незнайомий номер. Відповіла, відчиняючи двері до квартири, добре поставленим професійним тоном.

- Алло, Юлю, вітання, - почула незнайомий чоловічий голос, який чомусь говорив пошепки.

- Пробачте, я не впізнаю вас по голосу, - розгублено відповіла пані Середа.

- Ми ще не знайомі. Мене звуть Жека.

- Який Жека? - геть спантеличено перепитала брюнетка.

- Тягнибок. Не намагайся мене пригадати. Кажу ж: ми не знайомі.

- Звідки у вас мій номер? - в голосі жінки забринів лід.

- Це не у мене, а у Макса.

- Якого... - згадка імені, яке не давало спокою останні дні, чомусь змусила щоки обурено спалахнути.

- Коротше, дай сказати, - нетерпляче перебив її незнайомець. - Ми тут день народження святкуємо, а винуватець, як у воду опущений сидить. Приїжджай та розрадь його. Бери таксі, бо ми тут п'ємо. Багато, - чомусь додав Жека.