Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Коханці Юстиції 📚 - Українською

Читати книгу - "Коханці Юстиції"

724
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коханці Юстиції" автора Юрій Ігорович Андрухович. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 54
Перейти на сторінку:
Організації. Точна дата його народження невідома, але восени 1943-го йому щонайбільше 25 років. До Організації він (ясна річ, таємно) ввійшов ще за совітів, коли навчався у вчительському технікумі. Є, щоправда, й інша версія, згідно з якою «Сансара» вже 18-річним повоював на Закарпатті. Так чи інакше, його приєднання до Організації було тяжким рішенням: «Сансара» походив із дуже змішаної типово галицької й переважно міської династії, не позбавленої німецьких, караїмських і єврейських домішок. Польське ж відгалуження його рідні молилося на портрети Дмовського і щороку з великою помпою вшановувало день загибелі міністра Перацького. Коли ж совіти з типовою для них невблаганністю потягли фактично всіх його ро-дичів-поляків на Сибір, «Сансара» (тоді ще «Тарзан») поклявся, що в лавах Організації готуватиме відплату й за них.

Десь тоді й зародилась його дивна політична мрія. Вона, як і кожна мрія, не піддавалася прямим формулам, тож із написанням маніфесту «Сансара» мав би клопоти. Ні, одного разу він таки спробував, і в нього вийшло перше речення: «Воля України означає волю кожного, хто в ній живе». Далі чомусь не пішло. Але він цілком виразно розумів, про що йому йдеться.

Початок війни вдарив по ньому двічі поспіль. У в’язничному дворі на вулиці Білінського він відносно швидко розпізнав трупи батька і двох його братів, а також тітки, дружини одного з них: усіх закатували совіти. Минув якийсь лише місяць — і в тій же тюрмі, на тій же вулиці (дарма що тепер уже Полі-цайштрасе), в сам Blaumontag, нацисти знищили кількох його друзів (може, й найближчих — не знаємо) з колишнього вчительського технікуму. Один із них, поет-початківець, колись позичив «Сансарі» не одну книжку — з тих, на яких виростають. Зрештою, підліткові роки «Сансара» прожив у серед-місті, де євреї становили компактну більшість. Тож серед замордованих у ті й пізніші дні були численні сусіди та деякі інші знайомі.

Невдовзі ґестапо стратило його дядька з боку матері, колишнього вчителя гімназії, тепер офіцера української поліції (на той час вона ще називалася міліцією). Знаючи про місце переховування двох розшукуваних німцями вчителів-поляків, дядько не схотів їх замельдувати. На розстріл він пішов разом з обома колеґами. Здається, він став першим у місті С. поплічником окупантів, якого вони ж і розстріляли. Після нього міх розв’язався, і періодичні викриття та репресії в лавах допоміжної структури стали для німецької влади доволі звичною практикою.

Так «Сансара» впевнювався у слушності своєї попередньої тези, що тримати бік нацистів задля перемоги над совітами є і гріхом, і злочином, і помилкою, й поразкою. Саме в ті дні йому написалося друге речення маніфесту: «Шлях наш по лезу ножа». Не зовсім зрозуміло, чому він уживав множину і скількох однодумців міг собі уявляти.

Тоді ж він почав формулювати свій особистий список докорів і претензій до Організації та загалом до своїх. Українська міліція, що виганяла євреїв з їхніх жител і юрмами конвоювала на смерть, увійшла до найголовніших пунктів. Патетична дефіляда юнаків і дівчат перед німецьким командуванням на так званому Святі Зброї — до найганебніших. Слова «колаборант» у ті часи ще не вживали, але для внутрішнього таємного користування «Сансара» винайшов термін «брудер» — не так від німецького «брат», як від українського «бруд». Брудери бруднили руки, сумління і карму. Брудерів слід було чистити.

11

Ми не можемо знати, який саме фільм переглядали есесівці у «Вікторії», перш ніж їх було піднято на облаву. Жодне джерело не зберегло ні назви, ні прізвища режисера, ні імен акторів. Ми не знаємо, о котрій годині розпочався сеанс і скільки хвилин залишалося до фінальних титрів. Ці деталі тоді не вважалися суттєвими, нині ж, зі значно віддаленішої перспективи, вони могли б раптово пролити якесь додаткове світло на той листопадовий пополудень, на той gloomy Sunday.

(Бо якими ще бувають неділі в наших краях у середині листопада? Тільки понурими.)

Так само не знаємо ми точної кількості глядачів на «Шарі-ці», хоч нам і відомо, що «заля була заповнена вщерть». Але чи справді жодного вільного місця? Чи автор оперети зі спітнілими від хвилювання долонями справді похитувався в першому ряду за кілька крісел від крайсгауптмана Альбрехта і голови окружного українського комітету професора Лепкого? Чи було присутнє духівництво? Чи запросили хоча б кількох вищих чинів з мадярського гарнізону?[43] Чи були представники кавказьких батальйонів і кримських татар?

Так, ми знаємо, що вистава йшла з успіхом і публіка неодноразово вибухала оплесками. Проте чи збиралися присутні по закінченні вітати авторів і виконавців букетами осінніх квітів, ми не дізнаємося ніколи. У жодному звіті немає ні слова про якісь букети. Про заховані в айстрах револьвери теж немає ні слова.

А провокатор, який стоїть за спущеною завісою? Око, що спостерігає крізь дірочку або шпару? В чому його функція? Впізнавати членів Організації, вказувати на них? Тобто він і сам з підпілля? Звідки ще знати йому їхні обличчя? Він ретельно стежить за правою половиною партеру, за мімікою тих, хто, обхопивши руками голову, чекає своєї черги на обшук. Як вони по одному виходять на сцену — хтось нарочито твердо і гордо, з високо задертим підборіддям, а хтось і на зовсім ватяних ногах. Ну а ще хтось і з першим, і з другим.

Оцей білявий дуже поблідлий молодик явно на межі зриву. Його псевдо «Крук», і він з окружної господарської референту-ри — як його не знати. Це від нього залежить постачання лісових боївок провіантом, одягом, медикаментами та бинтами. Його варто взяти навіть у разі, якщо обшук засвідчить, ніби він чистий. Зараз я на нього вкажу, вирішує провокатор. Нехай тільки сунеться на сцену.

12

Епізод із «Круком» у всій цій історії найдивніший. І «Протокол», і «Роберт» одностайні в тому, що «Крук» уже відбув перевірку паперів і обшук, тож мав зі сцени повертатись у залу, але тут якась рука почала тягнути його назад, за завісу. (У спогадах Яшана цього моменту немає зовсім, і це так само дивно.)

Але ще дивніше уявляти собі дорослого чоловіка, що його, наче манекен, можна кудись затягнути однією рукою. Чому б не запручатися? Він має право — в нього нічого не знайдено. Натомість єдине, що він цьому протиставляє, — це ковток якоїсь отрути, яка виявляється при ньому. Яку, до речі, чомусь під час обшуку не зауважили. Він устигає вжити її ще по цей бік завіси, тож усі бачать, як він її ковтає. Натомість гучне падіння тіла є вже тільки звуком з того боку. Все

1 ... 39 40 41 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коханці Юстиції», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коханці Юстиції"