Читати книгу - "Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням, Анна Лембке"

Я вже згадувала про зефірний експеримент Стенфордського університету, під час якого дослідники вивчали здатність дітей віком 3‒6 років відкладати задоволення. Згідно з експериментом, дітей залишали на самоті у порожній кімнаті, де на тарілці лежав один шматочок зефіру, і говорили, що вони отримають ще один шматочок, якщо зможуть почекати 15 хвилин, не з’ївши першого. Дитина отримувала подвійну винагороду, якби дочекалася її.

У 2012 році дослідники Рочестерського університету змінили стенфордський зефірний експеримент, додавши до нього одну важливу деталь. Напередодні проведення зефірного експерименту одна група дітей на власному досвіді дізналася, що таке порушення обіцянки. Дослідники вийшли з кімнати, сказавши перед цим, що повернуться, коли дитина подзвонить у дзвінок, але не зробили цього. Інша група дітей дізналася, що таке виконана обіцянка: дослідники повернулися, коли пролунав дзвінок. Діти з групи виконаної обіцянки були готові чекати на другий зефір в 4 рази довше (12 хвилин), ніж діти з групи невиконаної обіцянки.[142]

Ці дані свідчать про те, що схильність говорити правду впливає не лише на наші дії, а й на дії інших людей. Я спостерігала це явище у клінічній практиці безліч разів.

У 2013 році проблема Марії з алкоголем сягнула апогею. Її часто привозили у місцеве відділення швидкої допомоги з рівнем алкоголю у крові, що в 4 рази перевищував допустиму межу. Чоловік Марії Дієґо взяв на себе основну частину піклування про неї. Тим часом він боровся зі своєю залежністю від їжі: при зрості 1,55 метра він важив 152 кілограми.

Дієґо розповів мені: «Коли я побачив, що Марія починає одужувати, це спонукало мене змінити власне життя. Я розумів, що вона рухається у правильному напрямі й не хотів залишатися позаду. Тож я купив фітнес-браслет і почав ходити у тренажерний зал. Почав рахувати калорії, й один лише підрахунок калорій примусив мене усвідомити, скільки я їм. Згодом я почав дотримуватися кетодієти й інтервального голодування. Я не дозволяв собі їсти пізно ввечері чи вранці, поки не потренуюся. Я бігав, займався важкою атлетикою. Я зрозумів, що голод – це сигнал, який можна проігнорувати. Цього року (2019) моя вага становить 88 кілограмів. Уперше за довгий час у мене нормальний тиск».

У своїй клінічній практиці я нерідко спостерігаю, як один член родини починає одужувати від залежності, а невдовзі після цього інший член родини робить те саме. Я бачила, як чоловіки кидають пити, а їхні дружини припиняють заводити романи. Я бачила, як батьки припиняють курити марихуану, а опісля від цього відмовляються і їхні діти.

Можна припустити, що у цих випадках, як і в модифікованому зефірному експерименті, відбувається ось що: коли нас оточують надійні люди, відповідальні перед нами, це посилює нашу здатність бути відповідальними перед собою. Коли інші люди кажуть нам правду й виконують обіцянки, які вони нам дали, ми відчуваємо більшу впевненість щодо світу й свого майбутнього у ньому.

Брехня ж, навпаки, створює образ скрути, через що люди переходять у режим виживання й віддають перевагу короткостроковим вигодам перед довгостроковими незалежно від фактичного матеріального становища. Батьки Марії за звичкою брехали їй та іншим дітям, не виконуючи своїх зобов’язань перед ними. А ще вони просили дітей брехати від їхнього імені. Коли батько Марії зник на декілька років, уся родина домовилася говорити неправду про те, де він і що робить. Ця загальна брехня у родині Марії вселяла тривогу й непевність, а також сприяла формуванню світогляду, згідно з яким, щоб отримати бажане, краще вхопити, що можеш, зараз, перш ніж це зробить хтось інший.

Як ми тепер бачимо, можна мати мислення скрути серед достатку, але так само можна мати мислення достатку серед скрути. Джерело відчуття достатку перебуває за межами матеріального світу. Віра або прагнення того, що перебуває поза нашими фізичними межами, може об’єднувати людей, формуючи мислення достатку навіть серед жахливої бідності, а також плекаючи життя, наповнене людською єдністю та змістовністю. Набуття такої єдності та змістовності починається з цілковитої чесності.

Висловлення правди як метод профілактики

– Дозвольте мені спочатку пояснити свою роль, – сказала я лікареві Дрейку, оцінити якого мені доручив комітет із професійного добробуту. – Моє завдання полягає у тому, щоб визначити, чи маєте ви психічне захворювання, яке може негативно вплинути на вашу здатність займатися медициною, а також чи потрібна вам певна адаптація, щоб ви могли виконувати свою роботу. Однак я сподіваюся також, що ви будете сприймати мене як ресурс, не пов’язаний із сьогоднішнім оцінюванням, якщо у вас виникне потреба у лікуванні психічного здоров’я чи у загальній емоційній підтримці.

– Дякую вам за це, – сказав Дрейк, заспокоївшись.

– Я так розумію, що вас затримували за керування автомобілем у нетверезому стані?

У США водіям віком 21 рік і більше заборонено сідати за кермо, якщо вміст алкоголю у крові становить понад 0,08 проміле.

– Так. Понад десять років тому, коли я навчався у медичній школі.

– Ммм… Я збентежена. Чому ви прийшли до мене тільки зараз? Зазвичай мені доручають оцінити практикуючих лікарів відразу після встановлення факту водіння у нетверезому стані.

– Я лише почав працювати тут. Про водіння в нетверезому стані я повідомив у заяві про зарахування на роботу. Думаю, вони (комітет із професійного добробуту) просто хотіли впевнитися, що все гаразд.

– Мабуть, це має сенс, – сказала я. – Тож розкажіть мені свою історію.

У 2007 році Дрейк навчався на першому семестрі першого курсу медичної школи. Він переїхав на північний схід із Каліфорнії, помінявши випалені сонцем луки узбережжя Тихого океану на різнокольорові пагорби Нової Англії в усій своїй осінній красі.

Він вирішив вивчати медицину доволі пізно, через деякий час після закінчення університету в Каліфорнії, де його основним предметом фактично був серфінг, а протягом одного семестру він жив у лісі поза кампусом і «писав погані вірші».

Після першого іспиту студенти-медики влаштували вечірку у своєму домі в сільській місцевості. Дрейк планував поїхати туди з другом, але в останню мить другове авто зламалося, тому зрештою вони поїхали на Дрейковій машині.

– Пам’ятаю, це був чудовий день на початку осені. Будинок розташувався трохи далі по сільській дорозі, неподалік від того місця, де я жив.

Вечірка виявилася дещо веселішою, ніж очікував Дрейк. За весь час навчання у медичній школі він уперше дав собі волю. Спочатку Дрейк випив кілька пляшок пива, а