Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

Вдома на нього чекали дві приємні речі: зустріч із Веронікою, забороненим плодом, спокусливішим за яблуко в райському саду, та вечірня розмова з Якубом, яка обіцяла бути дуже цікавою. Вони збиралися вперше залишитися наодинці, Кшисєк збирався розпитати цілителя про всі його секрети, звісно ж, пов’язані з цілительством. Можливо, він не був талановитим дослідником, але сподівався завтра прокинутися, багатшим на це знання.

РОЗДІЛ 9

Вони сиділи в кабінеті Якуба, збираючись вперше почати сеанс, який оголошував цілитель. Розмова. Нібито зцілююча, принаймні, перший крок до прощання з небажаним гостем у голові Кшисєка. Генрі сьогодні не було, смерть Зенобії Жарци відійшла на задній план, залишившись десь за сучасним будинком Якуба та Вероніки. Кшисєк тремтів від нетерпіння, а також трохи боявся. Він вирішив кинути рукавичку.

– Почнемо з того, як ти лікуєш. – Хлопець почав вечірню розмову з питання, яке його найбільше цікавило. Він постійно думав, як все буде виглядати насправді, чи буде якийсь ритуал, покладання рук, зілля, чи відчує він цілющу силу, що тече по його тілу.

– Відразу з важкої артилерії, так? – усміхнувся Якуб. – Дозволь саме мені вести розмову, це буде як інтерактивна розповідь, ніжний роман, відкриття одне одного. Хочеш на першому ж побаченні бажаєш трикутничка, знімай труси, дівка, і вперед! Це так не працює. Проте я дозволяю вам задавати запитання.

– Милостивий пане.

– А ти природжений насмішник. Ти був би ідеальним блазнем у королівському дворі, розум прихований за гострим язиком і браком поваги до святості.

– Тож з чого ми почнемо? – запитав Кшисєк, наливаючи кожному по келишкові вишневої горілки, яка мала стати каталізатором цього вечора.

– Почнемо з того, що я сам хворів. Не вдаючись у подробиці, я пішов до доктора Радзішевського для остаточного діагнозу, і цей надзвичайно мудрий чоловік сказав мені коротке, заєбательськи просте речення: рак підшлункової залози. Я пройшов усі класичні стадії печалі. Ти, мабуть, добре це знаєш з власної автопсії?

– Я пройшов крізь це вже після того, як мені повідомили про підозру на захворювання. Серйозно, я відразу зрозумів, що мені хана. Заперечення мене, чомусь, оминуло. Була злість, досить сильний торг, звичайно, в моєму випадку єдиним торговим партнером був сам Бог. Дивно, як людина, яка раніше була невіруючою, раптом усвідомлює, що надія є тільки на Бога, про існування якого вона досі не надто замислювалася. Що тут робити? Залишитися вірним своїм ідеалам чи смиренно схиляти голову в церкві? Була депресія, а щодо сприйняття, не знаю, ти все перевернув для мене догори ногами. Зараз я відчуваю, що ця хвороба точно повинна зникнути, у мене з'явилася така дивна впевненість.

– Мушу тебе стурбувати, немає стовідсоткової гарантії, що я тебе вилікую, зрозумієш, коли дійдеш до кінця моєї історії.

– Ти гарантуєш, що закінчиш, перш ніж пухлина вб’є мене?

– Гарантую. Але давайте не відхилятися від цього добре обраного курсу. Продовжуй слухати.

– Я слухаю і наливаю, – запропонував Кшисєк, знову наповнюючи келишки.

– Для мене етапи були класичними, також маю цікаві спогади про етап торгу. Як і у твоєму випадку, підрядником був Бог. А щодо відвідування церков, я був багатий і міг поїхати в будь-яке святе місце світу. Але який сенс, якщо говорити логічно? Чому Бог працює краще в одному місці, а не в іншому? Нуль логіки, повне заперечення ідеї всевишнього. У всякому разі, відносно явлень і святих місць ми поговоримо пізніше. Я не хочу надто далеко відходити від теми.

Кшисєк налив чергову чарку й відчув себе античним богом часу Хроносом, який вишневою горілкою, наче пісочним годинником, відмірює час до кінця оповідання.

– Проте замість того, щоб витирати колінами єпископські палаци, я вирішив зазнати життя. Це також відомий симптом – людина вирішує протягом кількох місяців зробити щось таке, чого раніше не мав можливості відчувати, але нібито планував. Стрибки з парашутом, секс із близнюками тощо. І я міг дозволити собі свої примхи. Наскільки більше втрачає вмираюча багата людина, ніж звичайна бідна людина?

– А що панич Якуб вирішив зробити зі своїм багатством? – запитав Кшисєк, навмисне з легкою насмішкою у голосі. Гаразд, можливо, трохи більше, ніж легкою.

– Панич Якуб вирішив купити мотоцикл, – відповів той без тіні урази. – BMW S1000 RR. Красива машина. Завжди хотів, завжди боявся. І я мав рацію, тому що через кілька тижнів після покупки машинка лежала зламаною на перехресті в Сулєйовку під Варшавою, а я був поруч, застрягши в бампері "seicento". Кожен, хто хоч раз потрапляв в аварію, скаже, що під час неї час зупиняється, життя проноситься перед очима і так далі. Мені здавалося, що я сиджу в кінотеатрі і дивлюся біса нудний фільм, закінчення якого я не хотів знати. Проте, піти не можна, треба дочекатися кінця, хоча фільм смертельно, до біса нудний. Йшов дощ, я їхав не дуже швидко, може, сім десятків. Раптом з-під знака "стоп" вискочив той "сейченто", і наступної миті я ковзав на лежачи по асфальту, а мій мотоцикл врізався в двері автомобіля. Було багато часу на роздуми, глибокі роздуми про життя, до біса багато часу. Потім мої коліна вдарилися об темно-синє крило, і моє обличчя ближче роздивилося номерний знак. На щастя, я не поскупився на стильне вбрання, повний бренд BMW, включаючи шолом. Це єдина причина, чому ми все ще тут сьогодні говоримо.

– Як то кажуть, "візьми пан літра за перший мото".

– Померти на мотоциклі – це набагато більш романтична історія, ніж бути підключеним до тисячі крапельниць.

– Я не вважаю, що будь-яка смерть була романтичною. Вмираєш і все. І до біса обставини.

– Можливо, ти маєш рацію. Коли я летів до тієї машини, то бачив, що згину. Ба, я переконаний, що згинув там, тому що шолом, костюм і протектори мені не допомогли. На мить я втратив свідомість, і це може здатися смішним, ти можете подумати, що я брешу, але я побачив довбаний тунель.

– Ці речі з тунелем, подібно, мають якесь