Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

Його голос був сповнений надії, що це рішення задовольнить мене. І я погодилася. В цю ж мить посеред столу з’явилася велика тарілка з рибою, тушкованою з яблуками. Аромат страви був неймовірно апетитним, і я відчула, як мої смакові рецептори починають працювати на повну силу. Її вигляд і запах були настільки привабливими, що я ледь стримувала себе, щоб не кинутися до їжі негайно.

——— Щось іще? — запитав Міхаель, дивлячись на мене з цікавістю.

Я посміхнулася йому, відчуваючи вдячність за його турботу. Він завжди знав, як знайти компроміс, щоб я була щаслива.

——— Ні, хіба що запити чимось було б непогано.

На столі зʼявився глечик з якимось соком. Його прозора поверхня відбивала світло від лампи, надаючи всьому вигляду додаткового затишку. Я мовчки сіла за стіл, відчуваючи, як ноги трохи затерпли після довгого стояння. 

Міхаель почав сервувати стіл, розставляючи столові прилади з уважним і дбайливим виглядом. Його руки, вправні й досвідчені, майже танцювали над столом, створюючи ідеальний порядок. Потім він сів поруч і взяв собі один шматочок риби. Я зітхнула. Раптом знову зʼявилось відчуття безпорадності, ніби я була якоюсь неповноцінною. «Скоріше б вже народити», — подумала я, намагаючись зосередитись на приємному моменті.

——— Нам, до речі, потрібно поговорити про твої пологи! — раптом сказав він.

Я розлючено глянула на Міхаеля. В голові була лише одна думка: він знущається чи просто читає мої думки?

Проте він сидів доволі спокійно. Його погляд був зосередженим, наче він уважно зважував кожне слово, перш ніж вимовити його. Світло від лампи відбивалося в його очах, створюючи враження, що він дивиться на мене з якимось внутрішнім сяйвом. Його обличчя залишалося незворушним, але в кутиках губ відчувалася м'яка, ледь помітна посмішка.

——— Якщо враховувати всі обставини, що склалися, то, скоріше за все, що пологи в тебе буду приймати… я.

——— Я не хочу, щоб це був ти, — тихо сказала я, поклавши виделку. 

Вона м'яко вдарилася об край тарілки, створюючи ледь чутний звук, який ніби підкреслював вагу моїх слів. 

——— Нехай це зробить хтось із твоїх слуг.

——— Тобі нема чого соромитись, — вже більш відкрито посміхнувся Міхаель. — Всі народжують однаково. Я бачив це вже мільйони разів.

Звісно, і голих жінок, мабуть, бачив багато… Навряд чи я буду такою ж привабливою, як і вони… 

Ця думка переслідувала мене, викликаючи сумніви щодо моєї власної привабливості. Вона була, як шип, який не давав мені спокою.

——— Врешті-решт, я — Бог життя, і знаю дуже багато і про пологи, і про догляд за новонародженим, — продовжував Міхаель спокійним і впевненим голосом, наче говорив про щось звичне і буденне.

Але навряд чи він знав хоча б щось про жіночу психологію! Я б точно не хотіла, щоб мій чоловік (а Міхаеля я вважала за чоловіка, хоч ми і не були одружені) бачив мене в такому стані. Він же мене ніколи не захоче після цього… 

——— Елізо, — говорив Міхаель, — послухай, пологи — це природній процес, яким завжди закінчується вагітність. Меліса не зможе там сидіти все життя.

Тоді я встала і стукнула рукою по столу, створюючи резонанс, який змусив глечик з соком трохи підскочити. Моя рука тремтіла від емоцій, які я не могла більше стримувати:

——— Хто завгодно, але не ти! Ніколи!

Міхаель також встав. Його рухи були плавними, але вираз обличчя трохи змінився. Постава була спокійною, але в очах з'явилася тінь втоми, яка раніше не була так помітна. Він пронизав плечима, ніби намагаючись зняти з себе невидимий тягар. Голос став більш стриманим:

——— Гаразд, я зрозумів. Я спробую когось підготувати за той час, що лишився. Але якщо ти раптом передумаєш…

——— Не передумаю! — відрубала я.