Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Османськими шляхами, Мак Карсегі 📚 - Українською

Читати книгу - "Османськими шляхами, Мак Карсегі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Османськими шляхами" автора Мак Карсегі. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 65
Перейти на сторінку:

–Чого вам?

–Салам Алейкам, – злегка схилив голову Мустафа.

Чоловік у відповідь зневажливо звів брову.

–Гостинний у тебе товариш, – вколов Василь.

–Мені потрібен Кірам, – не зважив на слова козака кримчак. – Скажи – Мустафа приїхав.

Чоловік ще раз усіх оглянув, скривився, немовби чогось гіркого скуштував і зник за дверима.

–Ти певен, що це хороша ідея? – запитав Богдан.

–Ні, – закрутив головою Мурат, – але у цьому гадюшнику Рахман нас точно не шукатиме. А якщо й шукатиме, то в останню чергу. Це дасть тобі час розпитати про доньку і знайти найманців.

Богдан згідливо закивав, зітхаючи. На кого ще надіятись тут, на чужині? Вибору не багато. Тим паче, що кримчаки один раз уже відвели козаків від зустрічі з Рахманом. Довіру підтримувало й те, що вони зараз в одній упряжці. Мають спільного ворога, який будь що хоче їх убити.

Знову скрипнули двері. Але цього разу вони прочинились навстіж.

–Заходьте, – буркнув чолов’яга.

Коней залишили в першій кімнаті, яка справді була більше схожою на конюшню. Наступна була не надто кращою. Підлогу рясно встеляла солома. Але сюди, хоча б потрапляло сонячне світло. Та й смороду не було.

Під стіною стояв досить довгий стіл, за яким сидів чоловік. Його кремезний силует вимальовувався на фоні вікна і кидав густу тінь в темну кімнату. В мороці стояли ледь помітні постаті. Богдан зауважив їх з півтора десятка. Він був певен, що вони озброєні до зубів.

–Якими вітрами? – підсунув підсвічник до себе чоловік за столом. Вогонь свічки освітив обличчя. Його прорізали кілька страшних шрамів, а одне око прикривала чорна пов’язка.

–Не знаю, чи впізнав би тебе, Кіраме, – невпевнено усміхнувся Мустафа.

–Я змінився з того часу, як ми бачились востаннє. Скільки часу минуло? Років десять?

–Майже дев’ять.

–Не думав, що ще колись ще побачимось, – Кірам підвівся і вийшов з-за столу.

–Я також. Не був певен...

–Що я ще живий?

–Так, – погодився Мустафа.

–Це страшне місце, – розвів руками Кірам. – Мало хто з наших спільних знайомих ще живе на цьому світі. Та нам пощастило. Адже так?

–Так.

–Так... – затягнув одноокий. – Ти утік, друже. Залишив мене тут самого. А навколо було безліч ворогів.

–Ти ж знаєш, що я не втікав. Мене силою забрали. Паша тоді робив рейди, виловлював безхатьків і продавав. Я потрапив до його рук і мене купили. А тоді повезли на Перекоп. Що я міг тоді зробити, чотирнадцятирічний хлопчисько-сирота?

–Міг чи не міг? – потер підборіддя Кірам. – Сталось, як сталось. І можливо це на краще. Тепер це моя частина міста. Сюди не наважуються потикнутись і беї, і паші, і мурзи, і сам султан.

–Радий, що тобі вдалось вижити, – прищурив очі Мустафа.

–Довелось убити не одного ворога. Ось, що вони, – вказав на шрами на обличчі Кірам, – залишили по собі. Ось таку пам’ятку.

На якийсь час у приміщенні повисла напружена тиша. Ніхто не наважувався на те, щоб сказати хоч щось. Прийом вийшов не надто теплим.

–То з чим прийшов, друже? – запитав господар. – І чого невірних привів?

–Невірні життя мені та побратимам моїм врятували. Тож допомагаємо один одному. А тут надіявся на твою поміч, як від старого товариша.

–Хм... Якщо так, то сідайте до столу. За вечерею все й обговоримо.

Таїти чогось не було сенсу. Тож гості розповіли про усе по порядку. Кірам надривав живота, коли почув про відрубані руки Девлета-паші і плескав у долоні під час розповіді про нічну атаку козаків у горах.

–Багато історій чув про невірних, як про затятих, вмілих та безстрашних воїнів, – втер обличчя після напитку Кірам. – Але важко було у це повірити, зважаючи на те, що я бачу тут, у Кафі. Тисячі невільників щороку. Діти, жінки, чоловіки. І усі, як один безпомічні. Можливо у інших містах, тих що ближче до їхньої батьківщини, вони ще мають якусь надію. Але тут вона помирає. За цим можна спостерігати в реальності. Бранці далеко від дому і вони усвідомлюють, що більшість з них опиниться ще далі. Зрештою зневіра бере гору. Напевне так помирають у них волелюбність та войовничість.

Отже Рахман-паша кажете? Також про нього доходили чутки. Це жорстока людина. А найгірше, що цілеспрямована та гордовита. Він в’їхав у місто за два дні до вас. З ним тридцять три воїни. Обшукують, розпитують про п’ятьох мужчин. Чітко знають про двох невірних. Один з яких накульгує, – Кірам перевів погляд на Василя, а тоді на Богдана. – Також шукають молодого козака, який цікавиться продажем дітей у Кафі. Шукає доньку.

Як бачите, я багато чого знаю, – хитро усміхнувся господар. – Але ви пролили остаточне світло на те, що відбувається у місті. І рано чи пізно Рахман прийде сюди, у мої володіння. Правду кажучи, я б не хотів цього. Він неодмінно заручиться підтримкою вельмож Кафи. Знать завжди підтримує знать. А коли їм це вигідно й поготів. Боюсь, що руками Рахмана, тутешні вельможі захочуть врешті розправитись зі мною. І те, що ви тут, лише надасть їм лишній повід до цього. Вони натравлять його на мене, як хижого звіра, щоб ослабити.

–Отже ти не допоможеш? – насупив брови Мустафа.

–Якби я допомагав усім направо і наліво, то де б зараз був, друже. Щоб вижити у цьому жорстокому світі, я робив лише те, що вигідно мені. І крапка.

–Ми можемо заплатити, – намагався переконати колишнього друга Мустафа.

–Так, можете. Але я можу також просто забрати ваші пожитки. Тай на тому кінець.

–Трясця, – вилаявся Богдан і схопився за пістоля, але вмить відчув холодний дотик сталі на власній скроні.

Гостей обступили озброєні люди.

–Я б дуже не рекомендував вам цього робити, – спокійно, немов би нічого не відбувалося, сказав Кірам.

{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 39 40 41 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Османськими шляхами, Мак Карсегі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Османськими шляхами, Мак Карсегі"