Читати книгу - "Мертва тиша, Барнс С. А."

Але, побачивши це… я здригаюся.

“Що це?” — запитую у Нісуса.

Він безсило піднімає плечі. “Не знаю.”

«Це не заколот», — каже Кейн. “Не схоже.”

«Гей, — кличе Веллер. «Про що ви шепочетесь?»

«Що ви знайшли?» — запитує Лурдес.

Я глибоко вдихаю. Люди покладаються на те, що я знаю, що робити. Тому що я привела їх сюди.

Усі, хто вам дорогі, помирають. Через вас.

Ця думка викликає розпечену до білого хвилю сорому, коли я повертаюся до них. Лурдес нахиляється вперед у своєму кріслі, а Веллер спостерігає за нами примруженими очима, згорбившись на своєму сидінні, його тіло відхилилося від пульта до нас.

«Нічого більше, що ми вже знаємо», — каже Кейн, повертаючись до них. «Але дивитися, як це відбувається…» Він похмуро хитає головою.

Чому мені здається, що він бреше? Він цього не робить.

«Ви побачили щось про те, чому це сталося?» — запитує Лурдес, міцно стискаючи пальцями сувій на намисті.

«Ні», — каже Нісус, переслідуваний нею.

Я прочищаю горло. «Гаразд, ось що ми збираємося зробити. У нас все добре, і ми такими залишимося. Тільки наша їжа та напої, більше нічого святкового, навіть якщо воно запечатане».

Я навряд чи сподіваюся, що Веллер запротестує, але він зітхає, знизуючи плечима. «Все одно на смак як лайно».

«І ми всі не спали занадто довго. Ми не можемо дозволити собі відволікатися», – додаю я. Позбавлення сну — це не те, що я хотіла би додати до цієї суміші. «Отже дві команди. Зміни по шість годин, шість вільних. Починаючи від зараз. Ми з Веллером беремо першу».

«ТЛ», — протестує Веллер.

«Клер», — одночасно каже Кейн.

«Все добре», — тихо кажу я Кейну. «Я не зможу заснути. Не зараз.” Крім того, є частина мене, яка переконана, що мені потрібно не спати, щоб… не трапилося чогось.

«Тепер я хотів би поспати», — голосно бурмоче Веллер.

«Я візьму першу зміну, — каже Лурдес. «Підтримаю компанію ТЛ».

«Продано», — каже Веллер, підводячись зі стільця.

Я могла би посперечатися, поставити ногу, але я б краще відклав бій на мить, коли це дійсно матиме значення.

«І ніхто нікуди не йде сам», — кажу я, зупиняючи Веллера на місці.

“Що?” питає він.

«Я серйозно», — кажу я. «Мені байдуже, де ви троє влаштуєтесь. Усі розміщаються в одному номері або в кімнаті екіпажу, що завгодно. Але ніхто не на самоті. Крапка.

«Також ти будеш тримати мене за руку, коли я буду пісяти?» — запитує Веллер.

Кейн переводить повітря, щоб відповісти, але я готова. «Якщо це те, що тобі потрібно для того, щоб стати дорослим хлопчиком, безперечно», — кажу я.

Лурдес гикає, перш ніж притиснути руку до рота.

Веллер стріляє в мене пальцем, але чекає біля дверей.

“Ти впевнена?” — запитує мене Кейн м’якше, ніж зазвичай. Його погляд переміщається по моєму обличчю, і на секунду здається, що ми знову одні в коридорі, і він може нахилитися ближче.

Я киваю. «Так». Мій голос сильніший, ніж мав би бути, і я це ненавиджу.

«Добре», — каже він.

Мені подобається, що він мені довіряє. Більше, ніж я довіряю собі.

Ні, не кохання. Я внутрішньо здригаюся. Ніяких думок про кохання. Не зараз. Ніколи. Зберися, Ковалик.

«Ходімо, Най», — каже Кейн через плече. «Залиш це все тут».

Я озираюся назад і бачу, що Нісус збирає все спорядження, яке ми для нього знайшли.

«Але…» — починає Нісус.

«Спати, Нісусе. Тобі потрібно відпочити. Усе буде тут, коли ти повернешся, — кажу я.

Він відкриває рота, щоб заперечити, але сірувата блідість його шкіри змушує мене триматися твердо. На цих записах може бути багато інформації, яку ми пропустили, але я не хочу ризикувати його здоров’ям заради будь-якої маленької підказки, яку він може знайти.

«Вам потрібно, щоб я наказала?» запитую я.

Його плечі опускаються. “Ні…”

«Ти нам потрібен у найкращій формі», — кажу я. «До зустрічі через шість годин».

Нісус кидає останній жадібний погляд на відеообладнання, а потім прямує до дверей мостика, щоб приєднатися до Веллера.

Кейн дивиться на мене і схиляє голову в бік коридору.

Я йду з ним, припускаючи, що він хоче щось обговорити далі. «Ми можемо змінити зміни», — кажу я. «Це не повинно залишатися таким весь час».

Але Веллер і Нісус, побачивши, що наближається Кейн, рушили коридором, і щойно ми зникли з поля зору Лурдес, Кейн буксує мене за ріг, навпроти кімнати з ліжками екіпажу.

«Що…» починаю я.

Його рот закриває мій, теплий і м’який. Його руки ковзають навколо моєї талії, міцніше притискаючи мене до себе.

Його тепло дивує мене, завмирає на місці з піднятими руками на секунду. Секундочку. Тоді це ніби горить зсередини. Свист двигунів, які забирають більше палива.

Я хапаюся за його м’яку футболку, намагаючись підійти до нього ближче. Якби це взагалі було можливо. Мої дії підривають його сорочку, а його гладка шкіра під моїми ковзаючими руками ледь не руйнує мене. Я хочу вдихнути його, піднятися на нього, затягнути його в себе.

Саме тоді він відступає, його дихання уривчасте, його блакитні очі сяють любов’ю та чимось темнішим. «Я не хотів чекати ще шість годин, щоб зробити це», — каже він, ніжно проводячи дослідницьким пальцем по моїй вилиці.

Я стою там, голова кружляє та дзижчить від хвилювання думок, серед яких немає жодної зв’язної, крім: «Це погана ідея».

Його рот — нещодавно на моєму — викривлюється в усмішці, бо він ніби читає мої думки. Він нахиляється вперед, щоб поцілувати мене в лоб, перш ніж піти.

«Все буде добре», — каже він мені через плече. «У нас все буде гаразд».

Незважаючи на те, що я ошелешена, я все ще з цим настільки, щоб здригнутися. Мені б хотілося, щоб він не сказав це так голосно чи впевнено. Це занадто схоже на спокусу долі.

15

8,0 годин на Aurora, 63,5 години до commweb

Я інвентаризую наші запаси їжі та води. Двічі.

Я складаю список справ для Нісуса, зокрема прошу його знайти якийсь хакерський спосіб отримати доступ до закодованого журналу капітана.

Лурдес знаходить журнал запису передачі всіх вихідних повідомлень. Ми не можемо переглянути надіслані повідомлення — їх давно немає. Але вона може бачити, хто намагався зв’язатися із Землею та як часто. Я наказала їй скласти список імен, які найчастіше виникають. Можливо, буде якийсь візерунок.

Шість годин – не так багато часу для відпочинку. Але це занадто багато часу, щоб не думати надміру. А мені так багато є над чим подумати.

Це місце. Що тут сталося. Чи ми в безпеці (достатній) протягом наступних шістдесяти і ще кількох годин.

Кейн.

Від останнього мій шлунок вибухає водночас від очікування та жаху,