Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

Сам Норріс ніколи б не наважився ризикнути отримати пляму на такий дорогий муслін. Його власна сорочка була стара й затерта і коштувала менше, ніж сама лише краватка Кінгстона. Він подивився на свої руки, засохла кров ще була під нігтями. Він подумав, що прийде додому у просякнутому трупним смородом одязі.

Доктор Крауч гукнув:

— По келиху бренді з водою для моїх найкращих студентів! І таріль устриць!

— Так, докторе, — сказала служниця і, ковзнувши лукавим поглядом по Едварду, побігла між столами, довкола яких було повно людей, виконувати замовлення.

Не менш стильно вдягнений Венделл був занадто низького зросту, а Чарльз — надто блідий і сором’язливий, щоб притягувати такі захоплені погляди. А Норріс був єдиний у поношеному одязі та побитих чоботах. Такий не заслуговував зайвого погляду.

«Ураган» був не з тих таверн, які відвідував Норріс. Хоча тут і траплялися безформні пальта чи поношені уніформи офіцерів середньої ланки, але більшість людей у натовпі мала високі комірці та гарне взуття. Також він звернув увагу на чималу кількість його товаришів по коледжу, які енергійно хапали устриць руками, якими кілька годин тому копирсались у скривавлених трупах.

— Перший розтин — це лише початок, — сказав Крауч, підвищуючи голос, щоб бути почутим у шумному приміщенні. — Ви не можете почати розуміти машину у всій її красі, допоки не навчитеся розрізняти молодих і старих, чоловіків і жінок, — він нахилився ближче до чотирьох своїх студентів і заговорив тихіше. — Доктор С’ювол сподівався отримати нову партію наступного тижня. Йому запропонували по тридцять з гаком доларів за кожного, але є проблеми з доставкою.

— Люди все одно продовжують помирати, — зауважив Едвард.

— Ми зіткнулися з дефіцитом. Минулі роки ми мали справу з постачальниками з Нью-Йорка та Пенсильванії, Але тепер всюди маємо конкурентів. Коледж медицини та хірургії у Нью-Йорку набрав дві сотні студентів цього року, Університет Пенсильванії — чотири. Це перегони за отримання того ж товару, який намагається видряпати кожна інша школа. І зробити це з кожним роком усе важче,

— У Франції немає таких проблем, — сказав Венделл.

Крауч заздрісно зітхнув.

— У Франції вони розуміють, що це для загальної користі. Медичні навчальні заклади Парижа мають повний доступ до благодійних лікарень. Студенти отримують усі тіла, які їм потрібні для навчання. Тепер там найкраще місце для вивчення медицини.

Служниця повернулася з їхніми напоями та тарілкою устриць, які парували.

— Докторе Крауч, — сказала вона, — там з вами хоче поговорити один джентльмен. Він каже, що його дружині прийшов час народжувати і вона дуже страждає.

Крауч оглянув таверну.

— Який джентльмен?

— Він чекає надворі з каретою.

Крауч підвівся, зітхнувши.

— Схоже, я змушений вас покинути.

— Ми можемо вам допомогти? — спитав Венделл.

— Ні-ні! Не дайте устрицям пропасти задарма. Побачимось уранці у палаті.

Коли доктор Крауч вийшов за двері, чотири студенти, не марнуючи часу, накинулися на таріль.

— А ви знаєте, його правда, — сказав Венделл, беручися за соковиту устрицю. — Треба вчитися у Парижі, і не лише він про це каже. Тут навчатися невигідно. Доктор Джексон заохотив Джеймса продовжити навчання там, і Джонні Воррен також невдовзі збирається туди.

Едвард презирливо фиркнув.

— Якщо наша освіта така кепська, чому ти ще тут?

— Мій батько вважає навчання у Парижі безглуздим марнотратством.

«Для нього це просто марнотратство, — подумав Норріс, — а для мене це щось нереальне».

— А ти б не хотів поїхати? — спитав Венделл, — навчатися у самих Луї та Шомеля? Практикуватися на свіжих трупах, а не на цих напіврозкладених екземплярах, прогнилих майже до кісток? Французи розуміють значимість науки, — він кинув порожню мушлю устриці на таріль, — ось де треба вивчати медицину.

— Якщо я поїду до Парижа, — відповів Едвард зі сміхом, — то не буду там вчитися. Хіба що жіночій анатомії. Але її можна вивчати будь-де.

— Але не так ґрунтовно, як у Парижі, — відповів Венделл з посмішкою, витираючи гарячий сік зі свого підборіддя, — якщо вірити розповідям про завзяття французьких жінок.

— Маючи достатньо тугий гаманець, завзяття можна купити у будь-якому місці.

— Що дає надію навіть такому коротуну, як я, — Венделл підняв свій келих, — і я відчуваю скоре народження вірша. Оди французьким леді.

— Будь ласка, ні, — простогнав Едвард, — жодних віршів цього вечора.

Норріс був єдиним, хто над цим не посміявся. Ця розмова про Париж, про жінку, яку можна купити, відкрила надглибоку рану його дитинства. Моя мати обрала Париж, а не мене. І хто був той чоловік, який звабив її туди? Хоча його батько і відмовлявся про це розмовляти, Норріс врешті сам прийшов до такого неминучого висновку. Звісно, тут був причетний чоловік. Софії було лише тридцять, яскрава і жвава красуня була, наче у пастці, на фермі у тихому Бельмонті. У яку зі своїх поїздок до Бостона вона зустріла його? Що він їй запропонував, яку нагороду пообіцяв у обмін на залишення власного сина?

— Ти надзвичайно мовчазний сьогодні, — звернувся до нього Венделл, — це через твою зустріч з доктором Гренвіллом?

— Ні, я ж казав тобі, що там нічого особливого. Він просто питав про Розу Конноллі.

— А, ту ірландську дівчину, — сказав Едвард і скривився. — Здається мені, що містер Претт має проти неї набагато більше доказів, ніж ми знаємо. І мова не лише про уявну дрібничку, яку вона вкрала. Крадійки зазвичай здатні на гірші речі.

— Не розумію, як ти можеш таке про неї казати, — обурився Норріс. — Ти її навіть не знаєш.

— Ми всі були у палаті того дня. Вона виявила повну відсутність поваги до доктора Крауча.

— Це не робить її крадійкою.

— Це робить її невдячною