Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova 📚 - Українською

Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сказанка про Крижаного Звіра" автора Julia Shperova. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 138
Перейти на сторінку:

- Твоя сила тебе бе’еже, хлопцю. Ти боїшся - і вона тебе захищає…та цього недостатньо для того щоб посилити те що попе’еду. Ти доб’е т’имався в’анці, але ж подиви на себе, самісінькі очі і залишилися. І ти занадто втомлений щоб г’еагувати за’аз на того, у кому не бачиш небезпеки. Мій ніж міг пе’е’вати твоє життя, але ти на те не зважив. Що я скажу тобі…Ця ж сама сила і ст’имує тебе. Щось таке т’апилось, що зачинило у тобі две’цята, які я бачив відчиненими сьогодні на світанку. Ти здатен на значно більше, Лісовику.

Брамар підійшов і витягнув з стіни власного ножа, сховав його і спитав мене.

- Що скажеш - заглянемо одним оком у твої думки?

Родосвіт пильно подивився на діда, але той лише бадьоро посміхнувся мені.

- Нічого не бійся. Тут тобі ніщо не заг’ожує. Ти в безпеці. Доб’е. П’иходь після вече’і. Не забувай дихати як я тебе вчив. Пам’ятаєш? Два вдохи, зат’имати подих і потім видихнути. Чудово. А поки відпочивайте, вже завт’а на всіх нас чекає новий шлях, і т’еба бути готовим до нього.

 

Ми повернулися до нашого лігва і трохи подрімали. Я дихав, як веліли, і очі наче самі собою заплющилися, не встиг я як слід вмоститися на ліжечку. Прокинувся, коли вже стемніло. Брат саме повернувся до кімнати з вечерею, я отримав свою долю тушеної оленини з грибами і травами, але, перш ніж накинутися на їдло, спитав:

- А ти теж так робив?

- Як? 

- Зустрічався з Духом Лісу?

Родосвіт відмахнувся від мене, але зрозумів мій натяк правильно:

- Я вже казав тобі, мені не бути ворожбитом.

- Але ти казав про минулий раз, та не сказав що то було…і ти сам робив це!

- Робив що?

- Сам знаєш що! Магічив! Я бачив як ти наказав кобилі бігти швидше, коли ми їхали до Букова.

- То дурне. Я просто попрохав її на мові, яку тварини здатні розуміти.

- А є така мова?

- Звичайно. 

Ми вечеряли повільно, насолоджувалися тишею і безпекою моменту. Після ранішнього, та й після розмови думки ще не вклалися у голові, і хоча питань ставало все більше, я був радий просто сидіти в теплі, мати вечерю і людину поруч, яка могла допомогти. На жаль, це був не Родосвіт. Раптом, думки потекли у іншому напрямку:

- А до їдальні не можна?

- Чому ж, можна. Тільки там готуються до завтрашнього походу і все завалено, нема де й сісти. Тож краще так.

- Ааа…А про що ви розмовляли з Брамарем? 

- Про подорож, загалом. Про тебе, про батька, про Склавіну. 

Це навело мене на думку, яка не давала спокою увесь час як ми дісталися Баллави. 

- Як гадаєш, Едасу не підуть до Заозер’я? Ну знаєш, щоб…зруйнувати Кадничі, наприклад.

- Їм нема чого там робити. Сам чув від Брамаря, Едасу попрямують на схід.

- Це якщо Брамар не помиляється.

Брат не відповів, натомість подав мені ще кусень хліба і призупинив мій потік питань власним:

- Як почуваєшся? Після ранкової вистави, маю на увазі.

- Добре. Наче як завжди…

- Може, помітив якісь зміни?

- Наприклад?

- Не знаю, все чекаю що батько підкине мені ще якийсь даруночок з могили. Може ти зараз вогнем почнеш дихати, хтозна.

Я промовчав. Кусень оленини застряг у горлі і щоки запалали. Я крадькома поглянув на брата, той не збирався мене сварити - виглядав цілком спокійним, тільки замисленим. Нарешті він помітив мій погляд і поплескав по плечу:

- Довірся Брамарю. Якщо хтось і здатний допомогти тобі - то це він. 

Згодом він додав, не відриваючись від вечері: 

- Завтра вдень вирушаємо разом з ворожбитами. Мені вказали безпечний шлях лісом, тож поки ми залишатимемося на ньому - все має йти добре. А далі - подивимося, чи почули Ір’є мої молитви.

Я трохи не впустив півмисок з вечерею додолу. Відставив їжу і мовив повільно, наче виносив нам вирок:

- Тож ти вирішив. Ми йдемо…до моря. Ми справді зробимо це.

Брат подивився на мене так, що всередині все стиснулося і застигло. Серйозні сірі очі ще ніколи не виглядали такими засмученими і рішучими водночас:

- Так, ми справді зробимо це. 

- Я буду готовий. Завтра, - заявив я твердим голосом.

- Звичайно, ми майже все зібрали вже. Залишилося...

- Я не про те.

- Знаю, - відказав Родосвіт. - І сподіваюся на це. В нас не так багато варіантів. І часу.

 

Пізно ввечері Брамар прийшов за мною і відвів до бібліотеки, де біля ватри вже поставили ліжечко на кшталт мого. Він простягнув мені келиха з прозорою рідиною і наказав все випити. Підтягнув лаву ближче до вогню, всівся і відпустив інших ворожбитів, наказвши їм зачинити бібліотеку на ніч. Потім наставляв мене:

1 ... 39 40 41 ... 138
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"