Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova 📚 - Українською

Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сказанка про Крижаного Звіра" автора Julia Shperova. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 138
Перейти на сторінку:

- Вип'єш цієї води - од'азу захочеться спати. Лягай до ліжка, не п'учайся сну, дай йому охопити сбе. Дихай як вчили. І побачиш те, що тебе непокоїть, що ст'имує тебе і твою магію. Я буду по'уч.

Перш ніж випити з келиха, я розповів про те, що бачив вранці. Про те, про що боявся розказувати, бо й сам того боявся.

- Пане Брамар, я бачив ще дещо сьогодні. До того як Дух Лісу явився у багатті, я бачив жінку. Білу діву, вона наче спала, глибоко, най не дихала. А потім…потім вона прокинулася й щось сказала мені.

- Біла діва?

- Так, та я не пам’ятаю, що саме вона сказала, але мені було…- слово моторошно застрягло у горлі і замість цього я сказав інше. - Наче мене не мало там бути і бачити все це. 

- Гхм, гхм. Цікаво… - дід пригладив свої вуса й замислився на мить. - Дякую що сказав п’о те, юначе. Втім, Біла діва тобі не зашкодить. Вона охо’оняє цей світ, але не вт’учається у його сп’ави. 

- А ще Родосвіт сказав, що ми завтра вирушаємо. І я…хвилююся, що не зможу зробити те що треба. Те, що маю зробити.

- Для того ми тут. Я п’оведу тебе снами куди т’еба. Але на тобі важливіша г’обота, хлопче. Ти маєш дістатися до самісінького дна, то'кнутися того, що ст'имує тебе. Це неабияке завданнячко. Тож не відволікайся, А тепе’ вкладайся, ніч довга і складна.

Я послухався. Випив зілля, ліг до постелі, вкрився ковдрою майже з головою і дивився на вогонь. Від тієї води у шлунку стало тепло-тепло, і те тепло миттю розлилося по всьому тілу. Я й не помітив як поринув у міцний сон…

Спочатку я побачив не справжній сон, а наче спогад…наче обличчя гарної жінки із очами різних кольорів: зеленим і блакитним. Вона застережливо погрозила мені пальцем. І розсипалася на блискучі краплі дощу по першому листю навесні. Я не запам’ятав того сну. 

…З темряви наснився мені батько з мого дитинства, він тримав малого мене за руку, посміхався й вказував на щось позаду. Я теж сміявся, але не бачив на що він показував, лише вдивлявся в батькове обличчя, намагаючись якнайліпше запам’ятати його. Ось він схвильований біжить до мене. Я злякався і відсахнувся від нього. І вчасно - бо за мить я запалав вогнем як той смолоскип і прокинувся. 

Серце калатало наче навіжене, у скронях стукотіла кров. Я роздивився і  побачив у напівтемряві вогник люльки, яку смолив Брамар. Він мовив заспокійливо і тихо:

- Спи, спи, Лісовику…Ніч довга, зорі ясні, час засинати…

Вогонь у ватрі приємно тріщав, проганяючи погані думки. Тютюновий дим пах лісовими травами і  вологою землею, і я знову провалився у темряву сну.

…Тепер я бачив рідні Кадничі. Наші сані дзеленчали на снігу, але котилися швидко. Ми переїхали рів й частокіл, яким відзначали край села. Я побачив садиби, млин, і впізнав долину. Впізнав повітря, навіть таке холодне як зараз. Озеро і криниці, цю воду, замерзлу, але все одно цілющу. Безкраї поля, знайомі проліски. Рідний дім.

На пагорбі, біля старостиного дома, височіла невеличка фігурка. Смірена. Сама-одна, тільки ніс стирчить з-під шапки та у хустку загорнена добре. Вона помахала нам рукою. Я знав, піднімуся на пагорб і піду до старости у гості, пити гаряче і дивитися на його старшу доньку до самого вечора. 

У будинку старости завжди було тепло і зустрічали гостинно. От і зараз старші дівчата сиділи біля вогню, плели нові гердани і співали собі впівголоса, зовсім як раніше. Дорослі зібралися за столом, гомоніли про те й се. Дід Міхор доглядав малечу і теж дослуховувався до розмов. Не вистачало тільки батька. 

Він завжди гостював у Ваніва під час Дібров. Роздавав усім трави на лікування, мазі, розповідав що безпечно вживати в їжу, а чого уникати. Я часто бував тут разом із ним. Де ж він сам? Ось Ванів ходить поміж гостей, розпитує про справи. Його жінка, Арися, несе частування до столів, їй допомагають Смірена і молодша Лляна, а їх молодші брати намагаються зробити підніжку кожному, хто підійде занадто близько. Смірена сварить їх, розставляє тарелі і не помічає мене. Але один погляд і спалахнули ніжні щічки рожевим квітом. Я посміхнувся до себе.

Я хотів наблизитися до неї і поговорити. Але стояв і дивився як ладно і спритно маленькі білі ручки старшої дочки старости розкладають коржики і пиріжки.

 

Та сон знову змінився. Смірена, насуплена, в очах дивний відблиск, стояла переді мною і сварила мене. Вона не зводила з мене важкого погляду палаючих очей: 

- Розповідай, - вимагала вона. - Що тобі було за ті коржики, що ти взяв?

- Нічого такого…бачиш, обидві ще при мені, - я помахав обома руками, за що отримав по потилиці.

- Ну ти й дурень, Бестуже. 

- Твоя правда. Та нічого, поки що...Маємо ще чим заткнути Генликове пхало. Та й тих Гарчикових коржиків там було одне слово, а він здійняв галас - до Чорногір’я лунало, до ворожбитів дійшло - ті сміялися. 

1 ... 40 41 42 ... 138
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"