Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova 📚 - Українською

Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сказанка про Крижаного Звіра" автора Julia Shperova. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 138
Перейти на сторінку:

Дівчина невесело всміхнулася.

- И що тепер буде? Ти...

Я зітхнув і закляк. Та відповісти все одно довелося.

- Брат каже мені бути обережним й ніде не встрявати. Подивимося що з того вийде. 

- То ти, ти поїдеш із ним до Букова? До князя? - вона спитала те, що її хвилювало сильніше за все. 

Я сподівався що Смірена вирішить, що фарба на моєму обличчі з'явилася через близькість до вогню. Я не мав схибити у цьому, моєму останньому шансу на нормальне життя. І мав відповісти:

- Так, я маю поїхати…Та я повернусь! Обіцяю! До того ж твій батько буде із нами, утрьох ми владнаємо все дуже швидко. Все буде добре, чуєш?

Я б торкнувся її руки, але усе що я міг - огорнути її тендітні плечі теплим поглядом. Мені кортіло доторкнутися шовкового волосся, заплетеного у дві коси, провести пальцями по ніжній щоці, сховати її долоні у своїх. Та натомість я стояв  колодою перед дівчиною і тільки й міг що дивитися їй в очі.

Зі сміливих, хоробрих, гарних сірих очей скотилася сльоза. Я здивувався, ніколи до того я не бачив її сліз.

 

Сон змінився знову. Я не прокидався, поринав глибше і глибше. Я мав дізнатися про щось, що лежало там, на дні…

Я слухав як калатає серце у грудях, як бринить щось у вухах, та очима відшукав поглядом Смірену і, нарешті, зробив те, заради чого я поткнувся до старостового дому: вклав в її пальці квітку, що весь вечір пролежала у мене в свитці.

Дбайливо витягнув з нагрудної кишені ту засушену квітку і простягнув її Смірені щойно ми залишилися наодинці. Вона обережно взяла її і, піднісши ближче до лиця, посміхнулася:

- Снігова сльоза, конвалія, - дівчина вдихнула слабкий квітковий аромат. - Але зовсім не пахне зимою. Пахне весняним лугом...Спасибі, Бестуже, - прошепотіла дівчина і зніяковіла. Ми взялися за руки і треба ж було Генлику, якого я так успішно уникав весь вечір, помітити це.

- А що це ви тримаєтеся за руки, як наречені, а? - тупенький і злісний погляд вчепився в нас. І тут же за його спиною, наче два лиха, з'явилися Тольт і Недан, лиховісні брати Смірени.

Я навіть не встиг замахнутися на них.

- Йдіть геть, - засичала старша сестра на молодших, але де там.

- Ха-ха! Заступається за нього, як матуся! Подивіться на них! Парочка, парочка! Ефем і Аданочка! - продовжували дражнитися хлопці, оточуючи нас зі Сміреною. Я на мить ніжніше стиснув теплі пальчики в своїй руці і відпустив її.

- Наче за тебе взагалі якась дівчина піде. Ти ж жебрак, до того ж, волоцюга з зеленими очима! - репетував Генлик. - А що ти за неї хочеш? Може монетку свою повернути?

Він продемонстрував мені заповітний мідяк, який йому вручив Родосвіт сьогодні по обіді за ті кляті коржики, і мої руки самі стиснулися в кулаки.

- Що скажеш, як тобі угода? Я тобі монетку, а ти мені дівку поступишся. Або може викинути монетку до вогню? Все одно дівка - дура, на що вона мені! А тобі і така не дістанеться, зеленоокий! Бісе! Бісе!

Дурні братці догідливо зареготали, а я не стримався. Вліпив тут же Генлику ляпаса. Той сповз по стіночці додолу, здивований, а я повалив Тольта і слідом за ним Недана на підлогу влучним ударом по животах, і сміх їх різко припинився. Тольт смикнув мене за ногу і я впав на коліна, а Недан і Генлик встигли нанести по парі чутливих ударів в обличчя. Я відповів їм тим же, відчуваючи як горить розбита шкіра на щоці. Повалив разом обох братів, і впустив на них товстого Генлика. Вся трійця застогнала. Це добре, подумав я, а через мить зрозумів, що на нас всі дивляться. І дивляться недобре.

- Іди, Бестуже, я сама ... - прошепотіла Смірена, кидаючись до братів. Але було пізно. Староста вже вийшов до нас і суворо дивився на мене.

 

…Я все хвилювався що Ванів розповість батькові про цю бійку і я отримаю на горіхи. Та батька ніде не було. На виході з дому старости я все ж таки помітив дівчину. Вона підійшла до мене повільно, я і зрозумів, вона боялася мене. Наче я і її міг вдарити.

- Смірено, я знаю, я наробив дурниць...

- Точнісінько так, - сухо відповідала вона, стоячі на відстані від мене.

- Та я не просто так дав тобі конвалію. Це моє серце і мій вибір. Підеш за мене, Смірено? 

- Бестуже…

- Втечемо разом? - щось луснуло всередині голови і я вже вигадував стрімку втечу від рідних, від труднощів і косих поглядів.

- Бестуже…

- Подамося на південь. Там, за Заозер'ям і Згірками знайдемо нову домівку. Біля гарного і світлого лісу, де немає снігу і завжди сонячно.

Дівчина підійшла ближче, схопилася руками за мої долоні і, дивлячись мені в очі, відповідала твердо:

- Бестуже, послухай мене. Так не можна. Я не покину родину в таку годину. І ти сам не знаєш що кажеш. Ми не дійдемо навіть до Заозер'я. Нас схоплять і повісять. За незаконний перетин меж Склавіни тільки одна кара - смерть. 

- То нічого. Ми сховаємося, нас не знайдуть.

- Бестуже, так не можна… - вона витягла щось із кишені і простягнула мені - снігову квітку. Я завмер коли вона вклала дарунок у мою долоню і обережно поцілувала мене у щоку теплими губами. - Пробач мені.

1 ... 41 42 43 ... 138
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"