Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova 📚 - Українською

Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сказанка про Крижаного Звіра" автора Julia Shperova. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 138
Перейти на сторінку:

По моїй власній щоці скотилася сльоза. Сон змінився. 

 

…Я бачив все, наче це щойно сталося. Батькове тіло внесли в будинок такі ж бліді як і сам мрець мисливці, з якими той відправився в ліс у пошуках дичини. Високі, сильні чоловіки мовчки вручили дідові Міхору заляпаний кров'ю арбалет його сина, віддали худий мішок з похідними речами загиблого, а мене лише поплескали по спині крижаними руками. Я бачив виснажені обличчя мисливців, запалі щоки і порожній погляд в очах. Їм було шкода батька, я відчував це. Але смерть стала занадто частим гостем в нашому краю, щоб сумувати по-справжньому.

Я присів біля тіла. Оскаженілі від голоду дикі лісові звірі мало що залишили на кістках. Просочений зледенілою кров'ю плащ не приховував нічого від мого погляду. Обличчя ж тварі не встигли з’їсти, не даючи шансу на надію, що вбитий - хтось інший.

Мисливці тихо перемовлялися з дідом, до мене їх слова не долітали, але мені не потрібно було чути їх, щоб знати що відбувається. Я знав, вони готувалися відправити дух батька до Ір’є.

Прочитають швидку молитву, тіло вимиють і спалять на кам'яній подушці, а після відправлять рештки в порожній льох за хатами. І рити могилу в непоступливій, мерзлій землі не знадобиться.

Я сидів біля тіла батька, несвідомо гладячи закривавлені волосся Мілоша Волошина, чомусь порівнюючи його обличчя зі своїм. Ті ж високі, зведені навіть тепер брови, сплутане каштанове волосся, прямий ніс. Губи зімкнуті з такою силою, що страшно уявити жах, який він відчув перед загибеллю. І очі. Якби батько подивився в ту мить на мене, він би побачив перелякані зелені очі, точнісінько як його власні.

Молитва стихла, мисливці давно пішли. Дід Міхор підняв мене і повів геть від тіла. Посадив біля печі, дав в руки батьків мішок, і велів нікуди не йти. Він пішов з хати, та повернувся за лічені хвилини разом із нашим старостою. Удвох із Ванівом вони витягли тіло з будинку, і вогненний відблиск від згасаючої печі встиг вихопити з темряви тільки помертвіле від горя обличчя діда.

Він досі вважає, що я тоді не встиг нічого розгледіти в темряві, в пів сні, але мені ніколи не забути тієї ночі і обличчя мерця на моїх долонях.

З рук випав мішок з батьківськими речами. Звідти посипалися різномасті гілочки і ягоди, кілька порожніх пляшок і моток мотузки, свіжа зміна сорочки, а на дні виявилася крихітна батьківська скриня з травами. Він завжди брав її з собою в ліс, збирав цілющі і корисні квіти, листя і трави, а після лікував всіх в окрузі.

Потемніле і подряпане дерево ще зберігало сліди охоронних рун, накладених кимось з наших предків. Батько не дозволяв торкатися її раніше, але тепер ця заборона не мала жодного сенсу. Я підняв скриню з полу. Варто було мені торкнутися кришки скриньки, як по боках пробігли блакитні іскри і вона відчинилася. Скриня впізнала мене, батьківську кров у мені. Я вдихнув такий знайомий запах трав і перед очима наче знову постав батько. Живий, всміхнений.

І тоді я відчув щось гаряче на шоках. Сльози скотилися з очей прямісінько на скриньку і на руки. Мене затрясло від того давнішнього жаху, і я прокинувся. На думку спали батькові слова, що я колись вже чув від нього; вони лунали у вухах, а він все повторював: Того є воля і доля. Того є воля і доля. Наче це мало якийсь сенс.

Є воля і доля. Зуби стукотіли, очі пекло від чогось гарячого і соленого, шкіра горіла. Мені допомогли піднятися і дали кружку чогось теплого. Перчене вино. У світлі догораючого вогню я побачив Брамаря: 

- Пий, хлопче. Пий и засинай без снів. Тепе’ все буде доб’е.

 

Коли я вкотре прокинувся, біля мого ліжка сидів Родосвіт. Брат сидів на тій самій лаві, де вночі сидів Брамар. Сірі очі стали ще більшими, губи - стиснуті, борода склокочена. Таким я його ще не бачив. 

Щойно я розплющив очі, як він підвівся і за мить вже був поруч. 

- Бестуже, Бестуже! Ти прокинувся нарешті. Брамар сказав що ти довго спатимеш, але ж вже майже опівдень. Ти як?

- В порядку, - прошепотів я за мить. - Просто наснився поганий сон…сни…

- Що ти бачив? - вже менш стурбованно спитав він.

- Дім, - одне лише слово я зміг вичавити із себе і брат полишив розпитування. Зітхнув і подав мені горнятко води. Поки я тамував спрагу, він мовчки міркував про щось своє. Я спіймав його погляд: брат виглядав так, наче не міг на щось наважитися. Довелося вмовляти його сказати мені що в нього на думці. Нарешті він зітхнув і мовив замислено:

- Я вірю Брамарю і не маю підстав не вірити в тебе. Якщо ви двоє вважаєте, що ти впораєшся, то мені нема чого зауважити. Проте, я волів би, щоб ти сам сказав мені що ти абсолютно і повністю згоден на цю…цю подорож. Ніхто не відає, що чекатиме на нас там, за Високим лісом. І я не можу гарантувати, що ми подолаємо цей шлях і повернемося додому неушкодженими.

Або взагалі не повернемося. Слова закралися в мою голову перш, ніж я встиг це усвідомити. Довелося відганяти дурні думки.

Я мав стільки всього сказати братові, проте все що зміг тоді зробити, це кивнути йому. Цього, на мій подив, вистачило. На якусь мить запала тиша, але потім Родосвіт трохи пожвавішав:

- Чудово, з цим вирішено. В нас є ще трохи часу перш ніж ми покинемо Баллаву. Ми підемо надвечір. Підемо шукати ту кляту башту. Сподіватися на краще і на те що встигнемо повернутися поки не…- він замовк і подивився на мене дивним поглядом, наче зважав чи можна мені було довірити ту таємницю.

1 ... 42 43 44 ... 138
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"